Від єврейської школи до культурного центру: чим унікальний Будинок художньої творчості у Білій Церкві

Про історію будівлі, її архітектурні особливості та сучасну діяльність журналістці Еспресо: Біла Церква розповів кандидат історичних наук ІМФЕ ім. М. Рильського НАН України Олексій Дєдуш.

За словами історика, на початку XX століття у Білій Церкві відчувалася гостра нестача початкових навчальних закладів для єврейських дітей. Саме тому було ухвалено рішення звести ще одну школу неподалік центру міста. Ділянку для будівництва виділили на розі вулиці Бердичівської (нині — Богдана Хмельницького) та Олександрійського бульвару.

"На задум було виділено 15 тис. крб, які були взяті з так званого"таксе" або коробочного збору (податок з єврейської громади, з 1844 року у тому числі на школи). Однак грошей не вистачило, бо потрібно було майже втричі більше. Добродійники дали ще 6 тис. крб, а решту грошей, правдами-неправдами, було взято у кредит під 4% у Міністерстві народної освіти", — розповів Олексій Дєдуш.

Фото: із загальнодоступних джерел

Будівельні роботи розпочалися у травні 1900 року. До серпня вже було зведено "коробку" будівлі, а повністю завершили спорудження у 1901 році — про це свідчить датувальний камінь на фасаді. Через труднощі з придбанням обладнання та пошуком вчителів постала потреба в меценаті. Ним став цукрозаводчик і доброчинець із міста Златопіль (нині частина Новомиргорода Кіровоградської області) — Лев Ізраїлієвич Бродський.

Фото: із загальнодоступних джерел

У перші роки заклад функціонував як хедер, а з 1905 року став приватною навчальною установою Талмуд-Тора. Станом на 1915 рік у школі навчалося 120 учнів — на 15 менше, ніж три роки до того. У чотирьох класах хлопчики вивчали молитви, єврейську мову (іврит), закон Божий, арифметику, а також Біблію (до руйнування Другого Храму).

Фото: Еспресо: Біла Церква

У будівлі було три класні кімнати однакового розміру — 10 аршинів завширшки, 8 завдовжки та 5 заввишки. При навчальному закладі діяли рекреаційна кімната, ігровий двір для учнів, а також двокімнатна квартира з кухнею для вчителя. Опікувалася школою рада, до якої входили переважно купці та один лікар.

"Основними надходженнями для школи були гроші з коробочного збору — 2400 крб і пожертви близько 800 крб. Основними витратами школи була зарплатня її завідувачу — 720 крб на рік, двом вчителям по 624 крб на рік, двом меламед (духовним вчителям) по 300 крб на рік. Як показують документи, утримання школи було збитковим, і збитки складали близько 400 крб на рік", — зауважив історик.

Фото: розклад уроків у Талмуд-Торі за 1908/1909 рр. Державний архів Київської області

Навчальний рік у школі розпочинався у жовтні й завершувався у вересні. Канікули припадали на великі осінні свята — Суккот, Рош га-Шана та Йом-Кіпур. Уроки тривали по 50 хвилин. Більшість предметів викладалися, як зазначено в документах, на"жаргоні" — суміші ідишу, російської, іноді української мов. Фізичне виховання у Талмуд-Торі не проводили, зате при школі був лікар.

Фото: Еспресо: Біла Церква

Важливо зазначити, що будинок має статус пам’ятки архітектури, про що свідчить табличка з охоронним номером 38-КВ, але на ній вказано, що це Хедер XIX ст. Тут є деяка суперечність, бо справді основні роботи зі зведення будівлі були завершені формально у XIX ст. (1900 р.), але будівля була здана в експлуатацію саме у 1901 році.

Які архітектурні стилі поєднує будівля?

На думку Олексія Дєдуша, щодо архітектурного стилю, то у Будинку художньої творчості присутня еклектика, тобто поєднання кількох стилів, зокрема модерн та класицизм.

"Очевидно одне: стиль цієї будівлі прикрашає наше місто, а побудова на ділянці поруч чергового бетонно-скляного монстра зіпсує композицію цієї місцини. Там потрібно звести парк, який можна тематично прив’язати до сюжетів освіти, оскільки ця будівля поруч мала весь спектр навчальних рівнів — від природничої до гуманітарної сфери: початкова школа для євреїв-хлопчиків, єврейська трудова школа, педагогічне училище, Інститут іноземних мов, технічне училище, гуманітарний інститут та ін. Однак, як показує динаміка знищення зелених зон у нашому місті, така ідея навряд чи викличе ентузіазм у місцевої влади", — поділився він.

Фото: Еспресо: Біла Церква

Наразі ззовні збереглися оригінальні елементи інтер’єру та декору, але будівля піддавалася перебудові. Певні роботи здійснювалися ще у часи Талмуд-Тори. У перші роки радянської влади було прибрано зірку Давида з фасаду, що виходить на бульвар. Значний ремонт був проведений у 1939-1940 роках. Після Другої світової війни будівлю було подовжено, добудовано другий поверх, але зберігалася архітектурна композиція.

"Те, що будівля взагалі збереглася — це диво. Але ймовірно свою роль зіграло те, що вона знаходиться трохи далі від центру, який піддавався варварським бомбардуванням у часи Другої світової війни. Також використання її у якості навчальних закладів не робило її ласою ціллю для військ та диверсантів. Крім того, обмеженість декількома вулицями не робила її територію привабливою для забудови радянськими бетонними шпаківнями. Кожне переселення в будинок супроводжувалося певним ремонтом, але, ймовірно, це були радянські типи поновлення вигляду будівлі, а не фахові реставраційні роботи", — зазначив кандидат історичних наук.

Від приватної школи до центру дитячої творчості: як протягом років змінювався Будинок художньої творчості?

Протягом багатьох років будівля, відома нині як Будинок художньої творчості, неодноразово змінювала свою назву та призначення, однак завжди залишалася місцем навчання, пошуку й розвитку — простором, де покоління білоцерківців здобували знання, формували характер і плекали мрії.

Вже у 1916 році її стіни прийняли приватну школу доктора Мітліна, що працювала у післяобідній час. Після більшовицької окупації тут відкрили єврейську школу, а вулицю, на якій розташована будівля, перейменували з Бердичівської на честь видатного єврейського письменника Іцхака Лейбуша Переца. Деякий час саме ця школа була останнім будинком на межі міста, де було проведено електроенергію. Однак процеси коренізації згодом згорнули, і навчання на ідиші змінили на викладання російською мовою.

Фото: Еспресо: Біла Церква

"Місцева преса у 1940 році повідомляла про незадовільну дисципліну в цьому закладі й навіть про випадки хуліганства, що призвели до поранення одного з учнів. Після Другої світової війни у будівлі розмістилося педагогічне училище", — зазначив історик.

У жовтні 1949 року старі стіни знову наповнилися молодими голосами — тут відкрився Білоцерківський державний учительський інститут іноземних мов. Та його історія у Білій Церкві була короткою: вже у вересні 1954 року інститут перевели до Горлівки на Донеччині, де знайшли новий дім факультети англійської та французької мов. Згодом вони стали частиною Донбаського державного університету, який через російську окупацію Бахмута був змушений переїхати до Дніпра.

Фото: замітки з газет "Вечерняя москва" та "Известия"

Натомість у серпні 1954 року у звільненому приміщенні запрацювало технічне училище №4. Будинок, чия адреса змінилася після перейменування вулиці на честь Богдана Хмельницького, відкрив нову сторінку — цього разу технічну. Спочатку тут готували спеціалістів з механізації сільського господарства, однак з часом заклад розширив профіль і охопив широкий спектр технічних професій.

Другий поверх переобладнали під навчальні аудиторії, тоді як на першому розмістили адміністративні кабінети, санвузол та допоміжні приміщення. Тут училище працювало до початку 1982 року, після чого переїхало до новозбудованого комплексу на сучасній вулиці Гетьманській. Наприкінці 1990-х ТУ №4 перейменували на ПТУ №15, а згодом — на Білоцерківський професійний ліцей.

У жовтні 1981 року будівля ожила мистецтвом: тут відкрили Будинок художньої та технічної творчості. Його стіни пам’ятають ритми ансамблю народного танцю "Ровесник", натхнення студії образотворчого мистецтва, експерименти театральної студії "Живе слово" і витончені рухи ансамблю сучасного бального танцю "Вояж". Станом на 2013 рік у закладі діяло 16 різноманітних гуртків, кожен із яких відкривав дітям нові горизонти.

Фото: Еспресо: Біла Церква

У 1990-х роках тут також розмістився приватний заклад вищої освіти, що долучився до освітньої традиції цієї будівлі, додаючи ще одну сходинку у навчальному ланцюжку.

А влітку 2016 року Будинок художньої та технічної творчості набув нового звучання — він був реформований у Центр творчості дітей та юнацтва Київщини. І нині, попри всі зміни та перетворення, ця адреса залишається осередком знань, уяви й творчої сили — місцем, де виростають таланти.

Як пояснив Олексій Дєдуш, нині будівля має безпосереднє відношення до культури нашого міста, оскільки тут розташувалась низка гуртків самодіяльності та інших творчих колективів. Однак культура у нашій громаді фінансується недостатньо.

"Можна було б заперечити, що зараз війна, але культурний фронт проти московитських терористів не менш важливий, оскільки ми бачимо, як на окупованих територіях рашисти вихолощують практично все від українського. До повномасштабного вторгнення ситуація була не краща. Маємо змінювати це, можливо шляхом залучення небайдужих меценатів. Власне і цей будинок був побудований і оздоблений завдяки таким меценатам, бо держава дала лише частину грошей, і то левову частку у кредит", — резюмував він.

Історії інших культурних пам'яток Білої Церкви

• Більшовицька катівня, варенична чи пам'ятка модерну: що приховує загадкова будівля, яку бачив кожен білоцерківець?
• Зимовий палац Браницьких: аристократична резиденція, що стала культурною перлиною міста.
• Водогін Даміловського: історія шедевра українського модерну.
• Від заснування до сьогодення: історія Торгових рядів у Білій Церкві.
• Ейфелева вежа по-білоцерківськи: історія та сучасність архітектурної пам'ятки міста.