Більшовицька катівня, варенична чи пам'ятка модерну: що приховує загадкова будівля, яку бачив кожен білоцерківець

Кандидат історичних наук Олексій Дєдуш ексклюзивно для сайту Еспресо: Біла Церква розповів цікаві факти про історію будинку і його засновника. 

Як пояснює історик, призначення будівлі не зовсім ясне, але первинне її розпланування вказувало на те, що тут мали розміщуватись значні групи людей. Подібне планування зустрічалось у синагогах або комерційних будівлях, на кшталт прибуткових будинків. Хоча у Білій Церкві станом на 1892 рік була хоральна синагога та 13 молитовних будинків, однак іудаїзм, який на той час сповідувала значна частина білоцерківських жителів, вкрай неоднорідний. 

Фото: фейсбук-сторінка Біла Церква: Історичне фото

Можливо таким чином власник хотів заповнити відсутність представництва однієї з течій у місті. Місце розташування було вдалим, оскільки було практично у центрі і на дорозі на Сквиру, неподалік Поштової станції (сучасна "Стара пошта"). Про комерційне чи сакральне використання може свідчити також зовнішнє оздоблення та загальна стилістика будови. Щось подібне можна побачити у спорудах-ровесниках нашої пам’ятки – новій синагозі у Василькові, Канівській синагозі та Будинку Аршеневського у Житомирі. 

Також є фото, де люди в українських національних костюмах стоять ймовірно біля західного крила будівлі. Тож це наштовхує на думку, що у тамтешній великій залі могли проводитись театральні дійства, у тому числі постановки української драматичної класики.

Фото: Еспресо: Біла Церква

Хто був власником будинку? 

За словами історика, щодо імені власника, то у переписі Білої Церкви 1897 року можна побачити 25-річного жителя Пінська Мінської губернії Менделя Залмановича Таубіна. Він займався хліботоргівлею і отримав освіту через приватного вчителя, що свідчило про походження із заможної сім’ї. Як розповів Олексій Дєдуш, відомо, що Таубін гостював на Ротку у власника новозбудованої крупорушки Аврума-Овсія Гершковича Айзенштейна. Можливо, молодий Мендель приїхав у місто, щоб почати тут власний бізнес і осів тут.

Фото: Державний архів Київської області
Також у 2024 році пані Павліна Тимошенко знайшла документ із Держархіву Київської області за 1909-1911 років, де згадується васильківський купець 2-ї гільдії Мендель Залманович Таубін, 38 років та його дружина Іта-Ривка Йосифівна. Зважаючи, що між переписом і цим документом пройшло 12 років, то ймовірно це одна і та ж особа.

Фото: Державний архів Київської області

Це може говорити про те, що станом на 1897 рік будинок, ймовірно, ще не був збудований. Також з місцевої преси відомо, що Таубін володів млином, який після більшовицької націоналізації став державним млином №2, де станом на 1923 рік у 3 зміни працювало 50 чоловік. 

"Ймовірно це був син купця 2-ї гільдії Залмана Таубіна ( або Товбіна чи Тоуба), який торгував зерновими через порти Криму. За єпархіальними відомостями він жертвував кошти навіть на православні церкви у Сімферополі. Також він побудував гарний 2-поверховий будинок у цьому місті. Така варіативність прізвища пояснюється тим, що родина Таубінів походила з білоруських земель, тому класичне прізвище Тоуб чи русифіковане Товбін тут звучить з "аканням", - розповідає Олексій Дєдуш.

Слід зазначити, що на початку XX ст. приналежність до 1-ї чи 2-ї гільдії вже мало символічний характер та не показувало рівень статків його власника. Але оскільки у Російській імперії була ієрархія практично в усьому, то людина, яка хотіла займатись виробництвом і торгівлею своєю продукцією, мала вступити в одну з гільдій.

Фото: фейсбук-сторінка Біла Церква: Історичне фото

Будинок Таубіна крізь часи

Після початку більшовицької окупації Білої Церкви у будинку розмістився революційний комітет. Це був орган, який заміняв на місцях всі три гілки влади – судову, виконавчу і законодавчу. Зважаючи на те, що "червона" влада була терористичною, це торкнулось і Білої Церкви – у підвалі ревкому відбувались страти людей. Якщо комусь вдавалось вціліти, то без слідів катувань звідти не виходили. У великій залі на другому поверсі, за словами сучасників, зять Михайла Коцюбинського, а на той час голова ревкому, уродженець Чернігівщини "червоний козак" Віталій Примаков приймав гостей і навіть розважав їх. За свої злочини більшовики увічнили його тут дошкою на будівлі, яку пізніше замінили на кращу з його зображенням, а також назвали на його честь вулицю у районі Заріччя. 

Пізніше тут розташовувалось міське управління архітектури. А до початку 1990-х років - управління соціального забезпечення. Певний період будівля була занедбана, але згодом перейшла у власність Київського університету культури і мистецтв. 

"Тут провели ремонт, але звісно пластикові вікна зіпсували загальний вигляд пам’ятки і було втрачено первісне планування. Врешті-решт тут відкрилась філія відомого вищого навчального закладу, де викладалось діловодство", - розповідає історик.

Однак, згодом М. Поплавський розмістив тут один зі своїх закладів харчування. Нетривалий час у круглому віконці було вміщено зображення вареника і нижче підпис "Золотий вареник", що викликало іронію, а часто й нерозуміння білоцерківців. Потім тут була чебуречна, але станом на березень 2025 року будівля не використовується.

Фото: Еспресо: Біла Церква

Після початку імплементації законів по демонтажу символів комуністичної ідеології, з Будинку Таубіна прибрали пам'ятку дошку Примакову. Але під нею була така ж вмурована старіша, тому її вирішили прикрити картиною авторства художника Сергія Гончарова, де є напис "Бульвар на якому з надією дивляться вперед", де тато з тату "72-га бригада" тримає сина, який запускає паперовий літачок.

Фото: Еспресо: Біла Церква

Як зазначає історик, пам’ятка зараз у непоганому стані, але те, що вона не перебуває у використанні не сприяє її збереженості. Влада громади могла б вплинути, щоб будівля як пам’ятка стала якимось культурним чи мистецьким осередком, зважаючи на її вдале розташування в центрі й естетичний зовнішній вигляд. А так існує ризик, що вона поповнить перелік торговельних чи розважальних закладів нашого міста. 

"Підстави є, бо у фейсбуці я зустрічав розмови підозрілих профілів, що статус пам’ятки був наданий через перебування там Примакова, тому його потрібно зняти. Не зважаючи на це, ми маємо пишатись цією будівлею у стилі модерн, яка прикрашає наш простір, а Біла Церква через свою складну історію має мало автентичної і головне красивої архітектури", - додає Олексій Дєдуш.

• Білоцерківські Торгові ряди: у якому стані перебуває історична пам’ятка.