"Не на часі": фраза, якою в Україні виправдовують майже все

За роки повномасштабної війни ці слова перетворилися на універсальний аргумент у будь-якій дискусії. Але де насправді проходить межа між необхідним і недоречним? 

Редакторка сайту Еспресо: Біла Церква поспілкувалася з військовими, волонтерами, представниками влади, громадськими діячами та психологинею, аби зрозуміти, що сьогодні українці вкладають у поняття "не на часі" і чи існує взагалі універсальна відповідь на це питання.

"На даний момент, в Білій Церкві процвітає так звана "підміна поняття"

Для військовослужбовця та волонтера Віталія Перебийноса проблема полягає не стільки у нестачі коштів, скільки у їхньому розподілі. На його думку, у багатьох випадках громада має ресурси для вирішення нагальних проблем, однак пріоритети часто визначаються не інтересами мешканців. Як приклад він наводить ситуацію з комунальним господарством:

"Грошей на оплату праці комунальних працівників - немає. Але на премії очільникам - є. Дорогу ремонтуємо, але не ту, що треба для містян, а ту, яка вигідна для когось".

Читайте також: Анатолій Кравець "на вихід": хто опікуватиметься благоустроєм міста

фото: особистий архів Віталія Перебийноса

Подібну логіку він бачить і в інших рішеннях, які формально подаються як розвиток міста, але викликають сумніви щодо їхньої реальної користі для громади. Саме через такі приклади фраза "не на часі" дедалі частіше сприймається як виправдання бездіяльності або незручних рішень.

"Де є відвертий провал - дороги, благоустрій, стан ЖКГ - прикриваються формулою "не на часі". Водночас роздавання земельних ділянок під комерційну забудову - цілком "на часі".

Більше тут: на ремонт доріг чотирьох вулиць міста планують витратити понад 4,3 млн грн

"Багато можновладців починають маніпулювати цим поняттям"

Старший солдат ЗСУ та виконавчий директор ГО "Інститут геополітичного виміру" Дмитро Биков вважає, що на початку повномасштабного вторгнення поняття "не на часі" мало чітке і зрозуміле значення - максимальне спрямування ресурсів на потреби оборони. Втім, згодом цей вислів почав використовуватися значно ширше.

Чоловік переконаний, що сьогодні ним нерідко пояснюють відсутність реакції на питання корупції, кадрової політики чи управлінських рішень:

"Коли суспільство вимагає відповіді на гострі питання, питання корупції, кадрової політики, то чомусь влада нам відповідає: "не на часі".

фото: особистий архів Дмитра Бикова

На його думку, за роки війни сформувалися два різні трактування цієї фрази. Одне - суспільне, коли йдеться про доцільність витрат в умовах війни. Інше - політичне, коли поняття використовується для того, щоб уникнути критики або публічного обговорення проблем.

Водночас Дмитро Биков наголошує, що громади не повинні повністю відмовлятися від розвитку. Він переконаний, що місцеве самоврядування має продовжувати виконувати свої функції та забезпечувати мешканців необхідними послугами:

"Громади, як такі, не мають на меті і не повинні бути, скажімо, донорами Збройних сил. Це моє переконання. Тому що, якщо громади допомагають Збройним силам, то, значить, щось в державі не так, і держава на центральному рівні не може забезпечити ресурсами, необхідними на п'ятий рік війни".

Головними критеріями при ухваленні рішень він називає прозорість, підзвітність, раціональність та ефективність використання коштів.

Читайте також про декларації посадовців міста та району.

Говорячи про витрати, які, на його думку, сьогодні викликають найбільше запитань, він згадує масове перекладання плитки, масштабні дорожні ремонти там, де можна обійтися ямковим ремонтом, а також преміювання посадовців без чітких критеріїв оцінки їхньої роботи.

"Ямковий ремонт у нас чомусь робиться на один рік, а насправді, згідно стандартів, мінімум 2-3 роки ці ямкові ремонти повинні витримувати навантаження транспорту. Я вважаю, що тут закладена і корупційна складова, на жаль. Якби це більше контролювалося, просто елементарно більше контролю, то, я думаю, можна було б в 2-3 рази економити кошти на ямковому ремонті", - каже активіст Дмитро Биков.

фото: колаж Еспресо: Біла Церква

Натомість серед пріоритетів він називає соціальну підтримку населення, розвиток культурного середовища та підтримку комунальної інфраструктури.

"Точно не на часі відкладати розвиток"

Очільник Білоцерківської громади Володимир Вовкотруб пропонує дивитися на поняття "не на часі" через призму пріоритетів, а не повної відмови від розвитку. За його словами, під час війни справді недоречними є марнославство чи політичні ігрища, однак це не означає, що громади повинні припинити працювати над майбутнім:

"Якщо ми поставимо цей процес на паузу до завершення війни, то ризикуємо прокинутися після перемоги в країні, де нема кому і ніде жити, працювати та виховувати дітей".

фото: Еспресо: Біла Церква

Посадовець переконаний, що військові мають бачити країну, за яку вони борються, живою та такою, що продовжує розвиватися навіть у надзвичайно складних умовах. Межа між виправданими та недоречними витратами проходить через просте запитання: чи робить конкретне рішення громаду сильнішою, безпечнішою та комфортнішою для людей.

"Сильний тил - це одна з умов існування армії та виживання країни. На моє особисте переконання, сьогодні справді не на часі - це опускати руки. Нашим захисникам на фронті набагато важче. І найменше, що ми можемо зробити для них - це будувати сильну громаду, за яку вони щодня борються".

"На часі - освіта та медицина"

Своєю чергою командир взводу БпАК Антон Бростовський звертає увагу на безпековий аспект. Він зазначає, що далеко не всі українські громади перебувають у однакових умовах. Якщо в одних регіонах життя продовжується відносно стабільно, то інші залишаються під постійною загрозою ударів або навіть окупації. Саме тому, на його думку, оцінювати доцільність витрат потрібно з урахуванням реальної безпекової ситуації.

фото: особистий архів Антона Бростовського

Серед напрямків, які сьогодні не можна відкладати, військовий називає розвиток освіти, медичної сфери, будівництво укриттів, фортифікацій та підтримку ветеранів.

Натомість питання благоустрою чи розважальних проєктів, на його переконання, мають поступатися більш нагальним потребам.

"Будь-яка війна має закінчитися перемогою життя над смерттю"

Якщо для чиновників і громад питання "не на часі" часто вимірюється бюджетами, то для суспільства воно давно стало ще й моральною дилемою. Капелан-госпітальєр та психологиня Наталія Бровченко говорить, що війна закономірно породжує відчуття провини за радість, відпочинок або звичайне мирне життя. За її словами, багато людей переконані, що в умовах постійних втрат радіти, народжувати дітей, ходити в кафе чи планувати майбутнє - недоречно. Втім сама вона дивиться на це інакше:

"Ціль дій української армії - зберегти Україну, зберегти життя в Україні".

фото: особистий архів Наталії Бровченко

Жінка переконана, що саме життя є кінцевою метою боротьби, а тому українці не повинні відмовлятися від нього в очікуванні перемоги. Разом із тим вона проводить межу між життям і демонстративною розкішшю. На її думку, сьогодні дійсно недоречним є хизування дорогими покупками, відпочинком чи статками, особливо тоді, коли навколо є люди, які втратили найцінніше - своїх близьких. Водночас продовжувати жити і шукати позитивні емоції - необхідно:

"Але разом з тим, на часі жити, продовжувати жити. Тому що ворог хоче нас знищити не тільки фізично, а він хоче подавити оцей наш незламний український дух, і це в жагу до життя. Щоб людина може фізично бути живою, але мертва як особистість".

фото: колаж Еспресо: Біла Церква

Психологиня також звертає увагу на те, що суспільство по-різному переживає війну. За її спостереженнями, умовно можна виділити дві категорії людей. Перша - ті, кого війна безпосередньо торкнулася або хто свідомо залучений до допомоги армії та підтримки держави. Друга - ті, хто намагається дистанціюватися від подій, менше занурюватися в новини та болючі теми.

Саме різний життєвий досвід і різне сприйняття війни, на її думку, часто стають причиною суспільних суперечок навколо того, що сьогодні є доречним, а що ні.

Окремо жінка згадує Харків, який для неї став символом незламності. Попри постійні обстріли, місто продовжує жити, доглядати громадські простори, висаджувати квіти та підтримувати порядок, адже це - про життя та незламність.

На її переконання, саме в цьому і полягає справжній баланс - не заперечувати війну, але й не дозволяти їй остаточно зруйнувати людяність, соціальні зв’язки та здатність радіти життю.

Межа, якої немає

Розмови з військовими, волонтерами, посадовцями та психологинею показують: єдиної відповіді на питання про те, що сьогодні "не на часі", не існує.

Для одних ця фраза означає необхідність максимально раціонально використовувати ресурси та уникати необов’язкових витрат. Для інших вона стала інструментом, яким нерідко прикривають бездіяльність або небажання відповідати на незручні запитання. Для третіх - це насамперед питання внутрішнього балансу між пам’яттю про війну та правом продовжувати жити.

Можливо, за чотири роки великої війни головне питання вже не в тому, що саме є "не на часі". Значно важливіше зрозуміти, хто говорить ці слова, у якому контексті та з якою метою.

Читайте більше про життя міста: 

• Покинути, щоб врятувати: як працює "Вікно життя" у Білій Церкві
• За кулісами засідань: як і хто працює в архітектурно-містобудівній раді
• За кулісами сесій: як працюють депутатські комісії Білоцерківської міськради
• Змінити маршрут: KFC Drive планують між вул. Я. Мудрого та Преображенською
• Незаконні будівлі на берегах річки Рось: прибережна смуга без контролю під час військового стану