Сергій Кунінець: воїн, який назавжди в серцях рідних і побратимів

Еспресо: Біла Церква розповідає про його життєвий шлях, службу та пам'ять, яка житиме у серцях багатьох.

25-річний Сергій Кунінець мав плани на майбутнє, люблячу родину, яка чекала його вдома, та життя, яке тільки починалося. Але війна змінила все: захищаючи Україну від російської навали на Донбасі, він віддав найдорожче — власне життя.

За словами побратима Фартового, Сергій Кунінець був дуже професійним військовослужбовцем: міг керувати різним транспортом, відстрілятися з будь-якого озброєння. Він цим жив і йому це подобалося.

фото: скріншот з відео Еспресо: Біла Церква

"Це весела людина, яка ніколи не втрачала надію, яка йшла в бій, вела за собою хлопців і ті йшли за ним — це найголовніше. Хлопці могли йому довірити своє життя. Так само Сергій міг довірити їм своє життя", — розповідає Фартовий.

фото: Еспресо: Біла Церква

Спочатку він закінчив медичний коледж, а у 19 років добровільно вступив до лав ЗСУ. Сергій 3 роки прослужив у 65-му військовому мобільному госпіталі в Часовому Яру, а потім був у лавах 72-ї бригади ім. Чорних Запорожців. Док обіймав посаду головного сержанта роти 9-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону.

Інший побратим Дока — Наум — познайомився з ним у 2016 році: тоді хлопець був головним медиком роти. Коли почалася повномасштабна війна, вони разом опинилися під Броварами. За словами воїна, хлопець завжди рвався вперед.

фото: скріншот з відео Еспресо: Біла Церква

Попри юний вік, Док користувався незаперечним авторитетом серед побратимів. Він сумлінно виконував свій військовий обов'язок, був прикладом мужності та відважності. У найскладніші моменти завжди приходив на допомогу, нерідко ризикуючи власним життям заради порятунку інших.

"Коли ми застали війну у складі 9-ї механізованої роти, тоді ця людина дійсно показала, що таких людей мало. Він завжди робив всю свою роботу гідно, вірно, слухав всі накази, виконував всі задачі. За ним тягнулися люди, люди йому довіряли. Можна сказати, це практично була моя права рука, якій я міг довірити всю бойову роботу", — каже підполковник ЗСУ Дерек.

фото: Еспресо: Біла Церква

Військовослужбовець додає, що після кампанії за Київ (а саме — бої під населеним пунктом Бровари), їх перекинули до Бахмуту. Там Док не побоявся прийняти бій своїм колективом, знаходячись на "гарячому" напрямку.

Для рідних Сергій завжди був надійною опорою та захистом. Перебуваючи на фронті, він намагався вберегти близьких від зайвих хвилювань: не розповідав про небезпеки та труднощі служби.

"Він оберігав нас, не хотів, щоб батьки хвилювалися. Ти з ним спілкуєшся, і він завжди посміхався, завжди питав: "Що ви там? А як ви там?". Тобто він тему завжди переводив", — згадує сестра Наташа.

фото: Еспресо: Біла Церква

Дівчина зізнається, що дуже сильно любить свого брата і їй дуже його не вистачає. Особливо їхніх спільних жартів.

Кожен приїзд Сергія Кунінця додому був святом. Збиралася вся родина, готувалися найулюбленіші страви. Ба більше, він любив ефектну появу та сюрпризи, тож кожен його приїзд був приємною неочікуваністю.

Так, одного разу над подвір’ям почав літати дрон. Він підлетів до батька Дока та застиг на рівні з ним. Чоловік вже хотів замахнутися на нього палицею, з якою ходив, щоб збити, проте той встиг полетіти. А за 10 хвилин до двору під’їхала машина, з якої вийшов хлопець у військовій формі зі спущеною на очі панамкою, через що неможливо було розгледіти, хто це так впевнено крокує. Лише потім військовий підняв головний убір і батько впізнав свого сина.

фото: скріншот з відео Еспресо: Біла Церква

Журналістка Еспресо: Біла Церква Діана Бондаренко була подругою Дока. Вони познайомилися відразу після звільнення Київщини навесні 2022 року. Після першої ж зустрічі їм вдалося знайти контакт і спілкування тривало майже 24/7.

"Влітку він був на бойових — 72-га бригада тоді воювала під Бахмутом. І в один момент він до мене приїжджає у Білу Церкву і про це не говорить. Я не знала до останнього, що він прийде: казав, що він дуже зайнятий, воює, і тут він до мене приїжджає. У мене не було слів, я була дуже приємно здивована", — згадує дівчина.

фото: Еспресо: Біла Церква

4 листопада 2022 року життя Героя обірвалося. Та для рідних, друзів і побратимів цей день назавжди залишився не лише датою втрати, а й днем болю, який не минає з роками.

"У день, коли Сергій загинув, ми з батьками поїхали у Харків. І ми вже поверталися назад, коли він нам зателефонував. Я пам'ятаю, що він запитав, як ми там, і поцікавився про мотоцикл — чи домовились батьки їхати дивитися якийсь мотоцикл, який Сергію сподобався. Ми перекинулись декількома словами, і він сказав, що "доїдете додому, подзвоните". Ми приїхали додому, і я пам'ятаю, що він мені написав повідомлення: "Ви вже дома?". Я написала: "Так, все ок, ти що там?". І все. Це було останнє повідомлення, яке він мені написав, і на моє повідомлення він більше ніколи не відповів", — згадує сестра Дока.

За словами Наума, вони з Пожежником були на позиції, куди саме мав приїхати Док: привезти БК та провізію. Та згодом їм повідомили, що машини не буде.

"Ми щось не зрозуміли, що сталося, нічого не знаємо. Наступного дня машинка приїжджає, і нам говорять: "Док і Санчес — 200". Ми одразу не повірили. Як так? Док пройшов Бахмут, осколок отримав у голову... А тут на тобі", — згадує Наум.

фото: Еспресо: Біла Церква

Сьогодні Дока не вистачає кожному, хто знав його особисто. Не вистачає його порад, жартів, міцних обіймів. Але разом із болем втрати, живе й пам'ять про нього. У серцях рідних, у спогадах друзів та вдячності тих, кого він захищав.

• У музеї Білої Церкви відкрили зал пам’яті Героїв