Чому в Білій Церкві досі діють храми московського патріархату

Можливо, на це впливає й те, що окремі священники роками проповідували ідеологію "русского міра" та нав'язували відповідні погляди своїм вірянам.

Саме тому люди продовжують відвідувати ці храми. Ба більше, вони часто обирають їх і для відспівування своїх рідних, які загинули на російсько-українській війні.

Я служу військовим капеланом і щодня перебуваю поруч із військовослужбовцями в зоні бойових дій. Маю можливість спілкуватися з ними, чути їхні думки та бачити, як змінюється їхнє ставлення до багатьох речей. Дехто до війни ходив до різних церков, але саме на фронті люди отримали можливість побачити реальність, проаналізувати події та зробити власні висновки. Більшість із них чітко зрозуміла: росія ніколи не була для України дружньою державою, а російська церква залишається частиною цього впливу.

На жаль, після героїчної загибелі військові вже не можуть сказати, в якому храмі хотіли б, щоб із ними прощалися. Тому рішення часто ухвалюють батьки чи інші рідні. Саме вони разом із представниками ТЦК погоджують місце відспівування та нерідко обирають ті храми, які самі відвідують. Серед них є і храми УПЦ московського патріархату в Білій Церкві.

Мене також часто запитують, чому ці храми не закривають. Це питання варто адресувати не мені. Наприклад, монастир Марії Магдалини повністю перебуває у приватній власності. Приватизовані не лише будівлі, а й територія монастиря. Тому його представники перебувають там на законних підставах.

Сьогодні в Білій Церкві ще діють кілька храмів московського патріархату. Це монастир Марії Магдалини, каплиця на масиві Незалежності, храм Різдва Христового навпроти неї, а також невелика церква на території міського ринку. Тому питання їхньої подальшої діяльності більше стосується компетенції правоохоронних органів.

Окремо хочу сказати про відспівування загиблих воїнів російською мовою. Я ставлюся до цього негативно. Так, серед військовослужбовців є російськомовні люди. Багато хто з них працює над собою, переходить на українську мову та намагається говорити нею щодня. Це непростий процес, особливо в умовах війни, адже людина найчастіше висловлюється тією мовою, якою думає.

Водночас я переконаний, що воїнів, які віддали життя за Україну, потрібно відспівувати з почестями саме в українських церквах - у Православній церкві України або в Українській греко-католицькій церкві. Ми повинні вшановувати їх як українців і Героїв України.

Під час відспівування ми молимося за спочилого воїна, а не просто називаємо його рабом Божим. Ми наголошуємо на тому, що цей військовослужбовець виконав найбільшу Божу заповідь - віддав своє життя за ближніх і за рідну Україну. Саме тому пам'ять про наших Героїв заслуговує на особливу шану та повагу.

Про автора: Микола Гопайнич, секретар Білоцерківської єпархії ПЦУ, капелан.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.