"Не хвилюйся, я фартовий": історія захисника Антона Чикалюка

Одним з таких був 38-річний білоцерківець Антон Чикалюк з позивним "Борода". Більше про його історію дізнались журналісти телеканалу Еспресо: Біла Церква. 

Він не мав нічого спільного з військовою справою, і проходив тільки строкову службу. Згодом довгий час працював закордоном на лайнері, де встиг побувати у всіх куточках земної кулі. Коли він дізнався про російську агресію, одразу почав шукати шлях до України.

"Він навіть нам з мамою розповідав, як повертався додому. Люди, які допомагали йому добиратися, навіть коштів з нього не брали, коли чули, що він їде воювати за Україну. Він казав: "Мама, коли я вертався, вони дивилися на мене і питали: ти ж справді повертаєшся?" А він відповідав: "Так, я їду захищати Україну." Він у нас був зі смаком хлопчик. Пізніше я познайомилася з жінкою, яка бачила Антона в ТЦК. Вона казала: "Сидимо, а він заходить, такий засмаглий, в червоних мокасинах, червоній футболці, світлих штанах. Це був мій Антон. Ми йому: "Хлопчику, ти чого тут?" А він: "Я приїхав воювати", – розповідає сестра загиблого військового Наталія.

" Він дуже любив парфуми, як і я. Навіть в його ящичок поклала один з улюблених. Пані, що розповідала, додала, що він заповнив весь військкомат ароматом дорогих парфумів", – ділиться жінка.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Антон був не багатослівним і практично все тримав у собі, рідко про щось розповідав та завжди був на позитиві. Потрапив чоловік до білоцерківської 72-ї бригади імені Чорних Запорожців. Спочатку їх відправили до Чорнобилю, там він побув декілька місяців, а згодом на нуль. Це був Вугледар, а потім  Курахове. "Борода" виходив на зв`язок із рідними, як тільки мав можливість, адже після початку війни вони з сестрою стали ще ближчими. 

 "У нас різниця дев'ять років. В мене тато загинув, мама вдруге вийшла заміж, і я дуже хотіла братика. Ну і з'явився Антон. Якщо він з'явився, коли мені було дев'ять, то в 10 я вже могла без проблем з ним сидіти, годувати, гуляти. Тому, скажімо так, я була другою мамою, яка його виховувала і ростила. Так склалося, що коли я була в 11 класі, мама вимушена була поїхати за кордон працювати та мала повернутися на 1 вересня. Але вона мені телефонує і каже: "Ти знаєш, я не повернусь. Поведеш Антона в перший клас" - ну, і я його повела до школи", – згадує жінка.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Наталя з посмішкою згадує, брат був непосидючим, любив малювати, а в дитинстві грав на скрипці. Ділиться, на війні змінився та навіть почав глибоко вірити у вищі сили. 

"Останнім часом у нього дуже часто лунала фраза: "Ти не уявляєш, як мене береже Бог". Коли зранку пишу: "Ну як ти?" Він відповідав: "Слава Богу, живий". До речі, це була його остання смс: "Живий і слава Богу." Він дуже часто згадував Бога. Є навіть фотографії, де він, перебуваючи в якихось містах, завжди фотографувався біля білбордів, які нагадували про те, що Бог береже нас чи Україну. Думаю, що війна – це той час, коли в житті людини настає переоцінка цінностей. Коли наші хлопці бачать смерть кожного дня, самі військові кажуть: "В окопах безбожних не буває", – зазначає Наталія.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Антон був добровольцем і по збігу обставин загинув 14 березня 2024 року саме у День українського добровольця. Напередодні, сестра говорила з ним по відеозв'язку, і тоді він вперше зізнався, що дуже втомився і після війни хоче нарешті створити родину та повернутися до моря... але, на жаль, не встиг. Під час запеклого бою у селі Солодке, Антону вдалося знешкодити двох росіян, та ворожа куля відбилась від стіни та потрапила у скроню захиснику, навіки обірвавши його життя.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

 "21 березня я пішла в морг на впізнання, але не змогла зайти. Зайшов мій чоловік, а наступного дня я вже побачила його", – зі сльозами на очах зазначила сестра загиблого.

Про кардинальні  зміни брата на фронті згадує ще одна сестра, по батькові Ірина. Каже, він почав говорити про плани на майбутнє, тож навіть не могла повірити, що з ним може трапитись така трагедія.

 "Боявся, звісно. Він казав, що страшно, що потрапили під такий заміс, як він говорив. Але все одно він казав, що багато хто його відмовляли, мовляв, може, ти не підеш, може, щось інше? Ні, каже, я фартовий, я фартовий, все буде добре. Тривожних думок не закладалося, ми навіть думали, що він не піде далі на передову, що не буде там вперед іти. Ми думали, що він буде служити на другій чи третій лінії. Але він все-таки пішов, і поганих думок у нас не виникало – думали, що все буде добре",– поділилася родичка військового.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Нині родина згадує Антона з посмішкою, адже він сам завжди був на позитиві  та навіть у найважчих ситуаціях не показував хвилювання. Родина знає, що завдяки таким як "Борода", наша країна неодмінно вистоїть і гідна мати хороше майбутнє.

•  Антон Тупчій: історія про героя, який боронив Вугледар.
• Історія незламного патріота: Олександр Марченко — нардеп та підприємець, який віддав життя за Україну.
• "Красавчик" у ЗСУ: історія білоцерківського воїна Олега Шарієвського.