Історія незламного патріота: Олександр Марченко — нардеп та підприємець, який віддав життя за Україну

Журналісти Еспресо: Біла Церква підготували матеріал про героя, який віддав життя за Україну.

Народився він на Вінниччині, у селі Рибчинці, але більша частина його життя була пов'язана з Білою Церквою. Як розповідає донька Людмила, він завжди боровся за справедливість і був з народом не тільки на словах. Це чітко демонструють події Революції Гідності 2013 року, коли Олександр підтримував протести в столиці та організовував акції в Білій Церкві. У серпні 2014 року Марченко взяв до рук зброю і поїхав на схід, де в складі 72-ї бригади захищав кордони України. Донька пригадує, що про це рішення вони дізналися пізніше.

"Служив він у десантурі, був старшим сержантом. Відслужив свої два роки та більше не мав зв’язку з військовою справою. Але віра і бажання боротися за Україну привели його на поле бою. Ми дізналися про це тільки в серпні, коли 10-го серпня він отримав поранення під Красним Лучем. Потім опинився в Харківському госпіталі та подзвонив нам, сказавши, що був на сході, виконував бойові завдання та отримав поранення. Після цього його направили до Київського госпіталю, де він проходив лікування через осколкове поранення. Після реабілітації він дуже хотів повернутися до бою ", — розповідає донька Олександра Марченка Людмила.

Фото: Еспресо: Біла Церква

Після реабілітації Олександр продовжив їздити в зону АТО як волонтер. Робив це майже щотижня, відвідуючи різні бригади й долучаючись до будівництва укріплень. Паралельно з цим він вів політичну діяльність і став народним депутатом України 8-го скликання від "Свободи". У парламенті Марченко опікувався питанням збереження передвищої освіти, виступав за зменшення бюрократії, відродження українського виробництва, встановлення візового режиму з РФ та інше. Людмила каже, що батько ніколи не відмовляв у допомозі тим, хто цього просив. Він часто відвідував навчальні заклади, фінансував будівництво храмів та організовував спортивні змагання, оскільки був керівником білоцерківської Федерації боксу.

"У нього була позиція: він не мав права робити щось суто для себе, він повинен був робити все для України, для її розвитку. Він часто їздив за кордон і пропагував там українські цінності. Він завжди говорив "Слава Україні", навіть коли їздив волонтерити на схід. У дитячих будинках його знали не як Сан Санича, не як Марченка, а як "Слава Україні". Коли він заходив, дітлахи бігли й вигукували: "О, «Слава Україні» приїхав". Для нього Україна була понад усе. Його улюблена пісня — "Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну", і це дійсно так", — пригадує донька.

Фото: Київська обласна федерація боксу

За спеціальністю Олександр Олександрович був інженером-будівельником, а після депутатства повернувся до підприємницької діяльності — він був власником фірми "Каменяр". Але все змінилося 24 лютого 2022 року...

Чоловік не зміг залишитися осторонь і пішов добровольцем обороняти Київщину. Він служив у найгарячішому місці — Мощуні. Побратими згадують, що Олександр проявив себе як справжній герой: шукав допомогу, ішов під обстрілами по боєприпаси, брав участь у підриві мосту, копав окопи й багато іншого. Бувши командиром позиції "Граніт", 6 березня воїн із позивним "Каменяр" із трьома бійцями прийняв бій і загинув.

Фото: Еспресо: Біла Церква

"Це була, напевно, дитяча ревність, що він віддав своє життя за всіх, а не залишився поруч. На жаль, ніхто з родини досі не може змиритися з тим, що сталося. Ми працюємо в пам'ять про нього і продовжуємо боротися за те, щоб йому надали звання Героя України, хоча минуло вже багато часу. Він зробив дуже багато для людей і для Білої Церкви", — ділиться Людмила.

Після зачистки Київщини від окупантів тіло Олександра знайшли й передали рідним для поховання. 3 квітня 2022 року його провели в останню путь, і тепер захисник покоїться на Алеї Слави кладовища Сухий Яр. Його знайомий Сергій, який знав Олександра понад 20 років, говорить, що його характер і пріоритети залишилися незмінними. Разом вони працювали на білоцерківському кар'єрі та були в одній партії. За словами Сергія, Олександр був освіченим, енергійним, вимогливим і самовідданим. Він умів гуртувати навколо себе людей, але часу йому завжди не вистачало, тому казав, що потрібно не 24 години у добі, а 25 чи 26.

Фото: Еспресо: Біла Церква

"Він боровся за прості ідеали — побудову могутньої, незалежної України, де вільні люди живуть у достатку і мирі. Його мета була простою, і він переслідував її все своє життя. Ми пройшли разом через Майдан, через усі труднощі. Його завжди вражало, що історія повторюється: як і 100 років тому знову агресор зі сходу наступає на Київ. Він казав: "Не можна цього допустити. Можливо, я загину, але йти треба", — пригадує Сергій.

Фото: Еспресо: Біла Церква

У Олександра Марченка залишилися троє дітей та п'ятеро онуків, яких він тепер оберігає з неба. Аби вшанувати його пам’ять, у Білій Церкві назвали вулицю на честь захисника і проводять спортивні змагання. Ім'я "Каменяра" назавжди вписано в історію незалежної України!