Антон Тупчій: історія про героя, який боронив Вугледар

Про історію героя із журналістами Еспресо: Біла Церква поділились рідні загиблого.

Як розповідає його мама Людмила, спочатку син працював у Фастівській поліції, але після повномасштабного вторгнення твердо вирішив стати на захист держави. Жінка ділиться, що він довго мовчав та не розповідав про проходження медкомісії. 

"Якось він все більше замкнувся в собі, ночами не спав, ходив то курити, то ще щось. Я постійно казала: "Антоша, що з тобою таке? Чому ти такий? Що ти думаєш? Може, якісь неприємності? Скажи нам, ми допоможемо тобі їх вирішити." Він лише відповідав: "Нічого, все нормально." І тільки потім я дізналася, що він вже подав документи та пройшов медкомісію. Він мені сказав про це, коли вже все пройшов. Це було якось свідомо у нього", — згадує мати загиблого воїна Людмила Тупчій.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Пані Людмила каже, син ніби якнайбільше хотів побути із родиною. Часто почав їздити на дачу та допомагати батькам. Врешті хлопець сказав, що від'їжджатиме на фронт, бо чітко розумів, що там потрібна підтримка. 

"Шок. Яка реакція. Я тільки спитала: "Ти добре подумав?" Він відповів: "Так, я добре подумав." Я кажу: "А що це ти так?" А він каже: "Ну, мамо, вони ж там, хлопці, теж втомилися, треба, щоб їх хтось підтримав. Їм теж хочеться відпочити та додому з'їздити. Вони ж не залізні, потрібно, щоб їх хтось трохи замінив", — розповідає жінка.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Місяць Антон був на навчанні, пізніше повернувся на декілька днів до міста у складі славетної 72-ї бригади. Тоді найрідніші змогли побачитись з ним, чому були безмежно щасливі. А згодом Топу з його побратимами відправили на Донбас, до Вугледару. Він виходив на зв'язок не часто, як була змога. Іноді на позиціях був тривалий час, і тоді родина дуже хвилювалась. Напередодні загибелі сина, жінці снився тривожний сон, а пізніше у день свого народження отримала сумну звістку.

"У мене 9 лютого був ювілей. Він з чоловіком та донькою вибрали мені подарунок — сережки. Вони зранку вручили мені подарунок і квіти. Але, звісно, ми нічого не збиралися святкувати, тому що яке може бути свято, коли дитина на війні, і він вже чотири дні не виходив на зв'язок. Вони мене привітали, і раптом дзвінок з незнайомого номера. Кажуть: "Це така-то, така-то?" Я відповіла: "Так, це я." Вони сказали: "Вас турбують з військкомату." Я питаю: "Що сталося?" Вони відповідають: "Де ви зараз знаходитесь?" Я кажу: "Що трапилось? Скажіть мені, будь ласка". Вони наполягли: "Де ви зараз?" Я сказала, що вдома, і дала їм адресу. Вони поклали трубку. Я кажу: "Валерія, Антошки більше немає." Валерія відповідає: "Мамо, чому ти так думаєш? Може, він поранений? А може, в полоні? А може, він не зміг сам приїхати, тому послав командира привітати тебе? Чому ти одразу так?" А я кажу: "Ні, його більше немає." Я це одразу відчула", — зі сльозами на очах розповідає мати військового.

Життя Антона обірвалось під час перебування на позиції, коли ворог активно наступав на Вугледар. Хлопець поспішав на допомогу побратимам, але почався артилерійський обстріл, і він потрапив під сильну вибухову хвилю. Тужить за сином і тато, і ледь стримує сльози.

"Коли він сідав в автобус біля військкомату, серце сильно калатало. Він казав мені: "Мене не зупиняй, я вирішив, і я їду." Я дуже переживав, бо це ж війна. Дуже хвилювався за нього. Він завжди сміявся: "Пап, як у тебе справи? Я ж сказав, що йду, а ти мені не вірив. А бачиш, я пішов. Ти сумнівався в мені, а я все-таки пішов і не відмовився від свого рішення", — зазначає батько загиблого героя Валерій Тупчій.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Сестра Валерія згадує брата найтеплішими словами. Ділиться, що він був найріднішим для неї, адже завжди допомагав коли було складно.

"Антон завжди мені допомагав: то забрати щось, то відвезти, або коли чогось не вистачало. Він завжди був поруч у таких питаннях. Ми завжди були дружні. Так, іноді билися, але в цілому стосунки були теплі, особливо коли стали старшими. Він був дуже скритним, це точно, але в ті моменти мені здавалося, що він був щасливий", — ділиться своїми спогадами Валерія Тупчій.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Родина Тупчіїв бережно ставиться до пам`яті про свого захисника, часто сумують та згадують Антона усміхненим та веселим. Загалом за понад 2 роки 72 бригада ім. "Чорних Запорожців" зробила справжнє диво – лягала кістками та тримала оборону Вугледара, попри те, що ворог кратно переважав у людському і технічному ресурсах. 

• Історія незламного патріота: Олександр Марченко — нардеп та підприємець, який віддав життя за Україну.
• "Красавчик" у ЗСУ: історія білоцерківського воїна Олега Шарієвського.