Анатолій Коржов: що мотивувало 28-річного білоцерківця боронити країну

Про це повідомляє Еспресо: Біла Церква.

Як згадує його дружина Анна, на той час 20-річний Тіпуля (саме такий позивний він мав) брав участь у рейді Забродського, зокрема в районі Донецького аеропорту. Там він отримав важкі осколкові поранення. До цього були ще й контузії. Після тривалої реабілітації Анатолія визнали непридатним до військової служби та встановили другу групу інвалідності. Офіційна крапка на його службі була поставлена у 2017 році після підписання президентом відповідного указу.

"Поранення було складним, бо осколок був біля хребта, буквально за кілька міліметрів від того, щоб потрапити між дисками. Два осколки були біля сідничного нерва, і вони пройшли так, що він неймовірним чудом залишився живим. Один осколок був біля артерії завтовшки з мізинець, і він лише дивом не пошкодив її. Попри все це, перебинтований, він кричав: "Я не поїду на евакуацію, я маю бути з вами, я хочу бути кіборгом"", — розповідає  дружина загиблого Анна.

Фото: Анатолій Коржов

Деталі подій АТО дружина дізналася нещодавно від побратима, адже в мирному житті чоловік не любив говорити про війну. Він запевняв, що війна була його вибором, і ніхто йому нічого не винен. З часом Анатолій почав працювати у будівельному магазині, де й заробляв на життя до початку повномасштабного вторгнення.

У 28 років він шукав шляхи мобілізації, оскільки у військкоматі йому відмовили. Анна знала, що рано чи пізно він усе ж поїде на фронт. Це сталося 6 квітня 2022 року, коли Анатолій прийшов до неї на роботу. Білоцерківець воював на Ізюмському напрямку і часто кілька днів не виходив на зв’язок. За словами дружини, він готував її до того, що може загинути.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

14 червня поблизу села Довгеньке Анатолія не стало. Напередодні пара розмовляла по відео.

"Назавжди запам’яталося, як він виглядав. Він казав: "Води мало, купатися і пратися ніяк. Я просто втомився від усього. Я побрився наголо, щоб витиратися вологою серветкою, бо спека неймовірна, а волосся тут ні до чого". 17 червня принесли сповіщення, а 18-го мала бути річниця нашого весілля. Я відкриваю двері — стоїть кур’єр із квітами. Я вся в сльозах. Кур’єр не розуміє, що відбувається. Кажу: "Ви принесли квіти від людини, яка загинула. Учора мені повідомили, що мого чоловіка більше немає"", — сказала Анна.

Після сумної звістки тіло Анатолія не могли знайти ще чотири місяці. Згодом його розшукали за допомогою знайомих. Пізнати чоловіка вдалося зокрема за обручкою, а для підтвердження зробили тест ДНК. Пізніше відбулося перепоховання у Білій Церкві та встановлення пам’ятника.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Згадує про Коржова з посмішкою його знайома Оксана. Вона описує чоловіка, як худорлявого хлопця із сильним духом і великим серцем. 

"Людина, з якою не потрібно було думати, що сказати. З ним можна було бути собою. Він був інтелектуалом, йому подобалися наукові роботи, наприклад Томаса Едісона. Його мрія — мати маленький приватний будинок, де житиме рись. Він дуже любив цих тварин", — ділиться Оксана.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Пам’ять про таких героїв, як старший солдат Анатолій Коржов, має бути закарбована не лише на меморіалах чи у розповідях знайомих, а й у серцях кожного з нас.

• Від автолюбителя до бойового медика: історія незламного військового Гросса.
• Антон Тупчій: історія про героя, який боронив Вугледар.
• "Не хвилюйся, я фартовий": історія захисника Антона Чикалюка