"Пам’ять мужнього серця" : вечір вшанування Героїв з Білої Церкви

Про це повідомляє КЗ БМР "Ветеранський простір".

Захід відбудеться 19 лютого о 17:00 у КЗ Білоцерківської міської ради "Ветеранський простір". Він створений як гідний та безпечний простір для вшанування тих, хто віддав найдорожче — своє життя за Україну. Програма вечора включає фото та відео спогади, історії дружин, батьків, дітей, друзів та побратимів. Це щирі й щемливі історії, які залишаться в серці кожного свідомого громадянина.

Антон "Борода" Чикалюк 

38-річний білоцерківець, який раніше працював на лайнері і побував у багатьох країнах світу. Коли почалась повномасштабна війна, Антон одразу повернувся додому, щоб стати на захист України. Він служив у 72-й бригаді ім. Чорних Запорожців, спочатку в Чорнобилі, а згодом на передовій у Вугледарі та Кураховому.

Рідні згадують його як щиру, життєрадісну людину, яка завжди була на позитиві. Його сестра Наталія розповідала:

"Боявся, звісно, але казав: 'Я фартовий, все буде добре.' Він завжди тримався на позитиві та не показував хвилювання."

Антон загинув 14 березня 2024 року у бою в селі Солодке, залишивши по собі світлі спогади та гордість родини.

Більше тут: "Не хвилюйся, я фартовий": історія захисника Антона Чикалюка

Антон "Тоха" Тупчій

27-річний захисник із Білої Церкви. Спочатку працював у Фастівській поліції, але після початку повномасштабного вторгнення подав документи та став на захист держави. Антон пройшов навчання, а потім разом із 72-ю бригадою вирушив на Донбас, до Вугледара.

"Він хотів підтримати побратимів, бо вони теж не залізні. Завжди допомагав нам і був поруч у важкі моменти. Ми завжди були дружні, навіть коли сварились. Він був щасливий у своєму служінні", - згадує мама героя Людмила 

Антон загинув під час артилерійського обстрілу у Вугледарі, залишивши по собі світлі спогади та безмежну гордість родини.

Більше тут: Антон Тупчій: історія про героя, який боронив Вугледар

Руслан "Сєвєр" Григор 

фото: відкриті джерела

Майор 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, брав участь в АТО на Сході України з весни 2014 року. Загинув 29 жовтня 2014 року під час бою з терористично-диверсійною групою у районі села Петрівське Волноваського району.

Родина Руслана — дружина Ірина, син Дмитро, батьки та брат — згадує його як відважного і відповідального захисника, який завжди вірив у перемогу України. За мужність і героїзм нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно) та удостоєний звання Почесного громадянина міста Біла Церква.

• Роман Косогон: відважний захисник з села Озерна, який загинув на Донеччині