Репресії, ручне управління й радянська школа: що Михайло Драпатий успадкував після Олександра Сирського

Я знаю його вже понад 10 років і за цей час мав можливість побачити не лише професійні якості, а й людські риси, які, на мою думку, сьогодні особливо потрібні українському війську.

Я познайомився з Михайлом Драпатим у 2014 році, після того як його підрозділ вийшов з оточення. Це був один із найважчих періодів війни. До його батальйону тоді приєдналися й інші українські військові, адже далеко не всі вірили, що прорватися вдасться. Колони постійно перебували під обстрілами, люди буквально виходили крізь вогонь. Саме тоді я побачив молодого, грамотного командира, який не побоявся взяти на себе відповідальність у надзвичайно складній ситуації.

Мене й досі дивує, що за той вчинок Михайло Драпатий не отримав звання Героя України. На моє переконання, командирів, здатних у критичний момент взяти на себе таку відповідальність і успішно вивести людей з оточення, - одиниці. Саме після тих подій між нами зав'язалося знайомство, яке триває до сьогодні.

За ці роки Михайло Драпатий майже не змінився. Попри високі посади, він залишився простою людиною. У нього немає зверхності чи пихи, яку часто можна побачити серед військових. Для нього немає проблеми зупинитися, поговорити із солдатом, поцікавитися його родиною чи проблемами. Уміння залишатися відкритим до людей, маючи величезну відповідальність, я вважаю дуже рідкісною рисою.

Головна риса Михайла Драпатого - людяність. Він уміє ухвалювати складні рішення, але ніколи не забуває, що будь-яке бойове завдання виконують люди. Саме тому він завжди намагається знайти спосіб виконати поставлену задачу й водночас максимально зберегти особовий склад. На мою думку, саме так має діяти сучасний командир.

Я часто називаю його військовим кризовим менеджером. Є командири, які ефективно працюють у звичних умовах, а є ті, хто здатний взяти відповідальність тоді, коли ситуація стає критичною. Саме до таких я відношу Михайла Драпатого. Він уміє швидко оцінити обстановку, вислухати командирів, які безпосередньо виконуватимуть завдання, врахувати логістику, можливості підрозділів і лише після цього ухвалити рішення. На мою думку, саме так і має працювати сучасне військове управління.

Коли стало відомо про його призначення Головнокомандувачем, я не був упевнений, що він погодиться обійняти цю посаду. Я знав, який обсяг відповідальності на нього чекає. Коли новина підтвердилася, я написав йому лише одну фразу: не знаю, чи вітати тебе, чи співчувати. Адже він отримав не просто нову посаду, а величезний перелік викликів, які доведеться вирішувати одночасно.

Я сумнівався не лише через масштаб цієї посади. Упродовж останніх років мені неодноразово доводилося чути про напружені робочі відносини між Михайлом Драпатим та тодішнім Головнокомандувачем Олександром Сирським. Вони по-різному бачили принципи управління військом.

Якщо Олександр Сирський, залишався представником радянської, а подекуди й російської військової школи, де рішення ухвалюються вузьким колом керівників і спускаються вниз без обговорення. Натомість Михайло Драпатий завжди прислухається до командирів, які безпосередньо виконуватимуть поставлені завдання, враховує їхню думку щодо логістики, можливостей підрозділів і ризиків, а вже після цього ухвалює рішення. Саме такий підхід я вважаю сучасним.

Однією з найбільших проблем останніх років стало й те, що військом занадто часто керували в ручному режимі. Саме через це багато сильних командирів роками залишалися на одних і тих самих посадах і не могли професійно зростати. Офіцер має отримувати нові посади завдяки своїм знанням, бойовому досвіду та професійності, а не тому, що він комусь зручний чи лояльний конкретному керівництву.

Саме тому ще на посаді командувача Сухопутних військ Михайло Драпатий намагався будувати систему, у якій головним критерієм для кар'єрного зростання були професійні якості офіцера. Я вважаю, що українській армії давно потрібні саме такі підходи.

Сьогодні перед новим Головнокомандувачем стоїть набагато складніше завдання, ніж просто керувати військом. Будь-яку систему неможливо змінити за кілька тижнів. Багато людей, які працювали за попереднього керівництва, залишаються на своїх посадах. Михайлу Драпатому доведеться не лише ухвалювати рішення щодо фронту, а й поступово формувати команду, яка поділятиме його підхід до управління військом.

Перед ним стоять надзвичайно складні завдання. Це питання:

• мобілізації;
• логістики;
• забезпечення підрозділів;
• розвитку сучасних технологій;
• комплектування війська;
• збереження життя військовослужбовців.

Водночас я переконаний, що він розуміє ціну кожного свого рішення. Для мене це підтвердив його вчинок після російського удару по навчальному полігону, коли він залишив посаду командувача Сухопутних військ. Я сприйняв це як прояв особистої відповідальності. Далеко не кожен керівник готовий зробити такий крок. Саме тоді я ще раз переконався, що для нього відповідальність за людей - не просто слова, а принцип, якого він дотримується.

Я не знаю, якими будуть перші рішення Михайла Драпатого на посаді Головнокомандувача. Але знаю інше: українська армія сьогодні потребує професійного керівництва, сучасних підходів і максимально відповідального ставлення до людей. Саме ці якості я багато років бачу в Михайлі Драпатому, тому щиро сподіваюся, що вони допоможуть йому впоратися з одним із найскладніших викликів у його житті.

Про автора: Юрій Москаленко, Громадський активіст, волонтер, представник Білоцерківської волонтерської групи.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.