
Від студента до командира відділення: історія сміливого військового Руслана Руднічука
Йому було лише 23 роки, але мудрості, мужності та сміливості він мав більше, ніж багато дорослих
Про це повідомляє Еспресо: Біла Церква.
Руслан Руднічук після закінчення школи хотів вступити до полку "Азов" й навіть відмова не зупинила його на шляху до військової справи. Спершу він відслужив півтора року в армії, а згодом почалась повномасштабна війна. На той момент, як розповідає мама, Руслан навчався в академії управління персоналом. Проте студентом він пробув недовго – пішов добровільно до військкомату.
Тричі йому казали "ні" та пропонували вступити до тероборони, але Руслан хотів служити саме в ЗСУ.
"Він був дуже принциповим. Усі його рішення були зваженими. Він був таким мудрим", – розповідає мама загиблого героя.
Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква
Руслан потрапив до новоствореної 66-ї бригади. Пройшовши бойове злагодження, вирушив на Луганщину, де брав участь у зачистці від окупантів Лиману. Спершу він був помічником кулеметника, а згодом отримав звання молодшого сержанта та став командиром відділення розвідувального взводу.
"Про фронт він майже не розповідав – не мав часу та сил. Після завдань казав лише, що все добре. Якщо довго не виходив на зв’язок, я хвилювалась. А він відповідав: 'Що ти будеш робити, якщо мене не стане?'" – згадує мама.
20 липня 2023 року Людмила востаннє переписувалась із сином і паралельно збирала йому посилку. Наступного дня пішла її відправляти, не знаючи, що Руслана вже немає серед живих.
"Останнім часом, коли почались контрнаступи, він, щойно повернувшись з Великобританії з навчань, одразу вирушив на завдання. Це були чотири дні безперервних виїздів, а якщо все добре – повертались. Коли я побачила, що на п’ятий день зв’язку немає, то навіть не могла піднятися з ліжка. І коли прийшли військові, це було найстрашніше. Я кричала, питала, що з моїм сином, а вони лише сказали: "Прийміть наші співчуття" – і я зрозуміла. Більше нічого не хотіла чути. Це було неможливо витримати", – ділиться мати героя.
Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква
Про Руслана, якого вдома кликали Русею, тепер нагадують лише світлини, хоча хлопець не любив фотографуватись. Серед його речей – записник з навчань, ніж, понівечений осколками, і чашка з написом "студент". Як виявилось, після смерті це був його позивний. У пам’яті залишилися й спогади 11-річної сестри.
"Ми любили слухати музику, гуляти, дивитись кіно, кататися на електросамокаті, який він подарував мені на день народження. Він захищав нашу країну, і я цим дуже пишаюсь", – розповідає сестра військового.
Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква
Однокласниця Моніка, яка навчалась із Русланом до 8 класу, також пригадує лише добре:
"Він був врівноваженим, вихованим, сміливим хлопцем. Ніколи не бачили його в бійках. Його смерть стала шоком. Тільки поховала тата, прийшла на кладовище, і тут дізнаюсь, що Руслан похований за 50 метрів. Це було страшно – бачити, якою "розбитою" є його мама. Що я думала тоді, вже й не пам’ятаю. Все було як у тумані, але це дуже страшно."
Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква
Завдяки таким героям, як Руслан Руднічук, ми продовжуємо жити, працювати та будувати майбутнє. Ціна цієї свободи надто висока. Схиляємо голову перед героями нашого часу.
- Актуальне
- Важливе
