Проблеми, про які не говорять: адаптація українців, що повернулись додому з-за кордону

Журналістка Еспресо: Біла Церква Яна Шевченко з власного досвіду знає, що повернення додому після життя за кордоном - це не лише про чергову зміну країни, а й про новий етап усвідомлення себе.

Особистий досвід

Після 1,5 років у Польщі та 2 років у Німеччині я вирішила повернутись у Білу Церкву - місто, де душа відчуває спокій.

У Німеччині розумієш, що життя може бути занадто правильним: зручним, стабільним, але водночас дуже формальним. І ти або ламаєшся під ці правила, або не інтегруєшся ніколи.

Там усе тримається на паперах, правилах і бюрократії - навіть розмова з лікарем чи оренда житла перетворюється на маленький квест.

Польща видається ближчою за духом, але все ж жодне місто світу не здатне замінити рідного.

фото: особистий архів

У червні 2025-го я приїхала додому на канікули і саме ця поїздка все змінила - уже в серпні я повернулась назавжди: без чіткого плану, зате з відчуттям, що роблю правильно.

Перші тижні були непростими, це зрозуміє кожен, хто переїхав в іншу країну - тепер вдома ти почуваєшся гостем. Інколи навіть помічаєш упереджене ставлення, адже ти "біженка на виплатах". Але насправді життя за кордоном - це постійна боротьба за стабільність, в іншій країні, мовою, якою ти не говориш та з чужими людьми.

Подібні відчуття мають і ті, з ким я поспілкувалась, щоб написати цю статтю.

"Там ти сам на сам з проблемами, тут - поруч рідні": невигадані історії людей, що повернулись

Валерія прожила у Польщі понад чотири роки й пів року тому повернулась в Україну на навчання, адже завжди мріяла вступити до акторської школи.

"В Україні внутрішньо спокійніше, нижчий рівень тривоги, тут є підтримка, і ти завжди маєш план Б. За кордоном рівень тривоги вищий, бо ти майже сам на сам зі своїми проблемами", - поділилась дівчина.

Обстріли, тривоги та відключення світла вносять свої корективи у життя кожного.

"Коли ти їдеш за кордон - ти проходиш адаптацію до нової країни, традицій, мови. Я не думала, що відчуватиму те саме вдома. Але тут адаптація легша морально, бо поруч рідні", - наголошує Валерія.

фото: особистий архів

Для Емілії, яка повернулась весною 2024-го, вирішальним стало професійне питання та психологічний комфорт.

"Основною причиною мого повернення, стало те, що у Польщі я не могла працювати по професії, адже мені потрібно було заново отримати диплом та вивчити професійну лексику", - поділилась дівчина.

Вона зізнається, що попри воєнну реальність, життя в Україні здається їй комфортнішим.

"Звичайно мене лякають обстріли і я відчуваю дискомфорт під час відключень світла, але це мінімум, це ніщо у порівнянні з закритими магазинами по неділях і на свята, яких чомусь нереально багато. Комендантська година взагалі для мене невідчутна, тому шо в Польщі все "вимирає" вже після 22:00 у будні дні, навіть у великих містах", - розповіла Емілія.

Повернення - це завжди виклик. Але особисто для мене й для тих, хто поділився коментарями, воно стало ще й нагодою зрозуміти, що таке "свій дім". Можливо, ми не завжди впевнені у планах чи перспективах, але точно знаємо, де нам спокійніше дихати.

фото: особистий архів

• Залишитися чи повернутися: життя білоцерківців за кордоном під час війни