Залишитися чи повернутися: життя білоцерківців за кордоном під час війни

Підтримка

Ася каже, що на початку війни була підтримка. Проте, наразі ставлення стало більш нейтральним. 

Крістіна додає, що деяких німців можуть напружувати українці.

"Німці розуміють, що дуже багато зараз сидять українців на виплатах, я не кажу за всіх. Але, якщо в загальному брати, то вже немає такої масової допомоги, яка була на початку війни. Уже не так тепло сприймають нас. Але якщо видно, що людина інтегрується. Я ось ходжу на курси, вивчаю мову, хочу знайти вже собі роботу, тоді вони бачать це і підтримують", - зазначає дівчина.

Фото: особисті світлини Крістіни

Водночас існує й інша точка зору - деякі люди вважають, що українці займають їхні робочі місця, або протягом тривалого часу отримують соціальну допомогу, нічого не роблячи, і це їх дратує. Загалом ставлення розподіляється приблизно 50 на 50. Вона також ділиться, що в неї є друзі, які навіть сперечалися з німцями щодо цього питання. 

 "Німкеня одному з моїх друзів казала: "Чому ці українці наглі сидять, нічого не роблять?" Він відповів, що це просто тобі пощастило, що ти живеш в Німеччині, що росія не на кордоні з тобою. Твоя країна теж могла б бути наступна, і щоб ти робила в цій ситуації. Тобі б теж довелося тікати. Ми цього не хотіли. Ми хотіли жити в своїх домівках в Україні", - каже Крістіна.

Повернення в Україну

Ася розповідає, що вирішила повернутися на Батьківщину, тому що хотілося почуватися вдома. 

Проте, Крістіна зазначає, що ситуація в Україні залишається вкрай небезпечною. Під час приїзду Крістіни на зимові свята в сусідній будинок влучив снаряд. Це лише посилило її тривожність. 

Вона зізнається, що глибоко любить Україну, є патріоткою, уважно стежить за подіями війни та щиро співчуває тим, хто залишився в зоні бойових дій. Однак вона також розуміє, що їй необхідно будувати власне майбутнє. У Німеччині вона має більше можливостей для інтеграції та самореалізації. 

"Я не можу сказати про своє майбутнє, чи я залишусь тут, чи повернусь в Україну, чи переїду в якусь іншу країну. Але поки я залишаюсь в Німеччині, бо тут більш безпечно, не так тривожно, та й можливість якось продовжувати своє життя в мирному плані", - ділиться білоцерківчанка.

Фото: особисті світлини Крістіни

Пошук друзів

Крістіна зазначає, що на початку її перебування в Німеччині, коли вона ще не знала мови, знайти друзів було непросто. Спочатку здружилася з українцями в таборі, і ці знайомства збереглися донині. Також їй допомагали кілька місцевих жителів, які підтримували українців на початковому етапі адаптації.

Згодом вона разом з іншими переселенцями приєдналася до міського чату, де знайшла багато співвітчизників, з якими спілкувалася та товаришувала. Через рік, опанувавши німецьку мову, усвідомила, що одного лише навчання на курсах недостатньо, і почала активно вдосконалювати мовні навички.

Фото: особисті світлини Крістіни

Окрім вивчення німецької, вона також обмінюється знаннями з новими друзями.

"І попри те, що я вивчаю німецьку, вони мене ще трохи вчать своїй мові, а я їх – української", - зазначає землячка.

Ася, своєю чергою, вважає, що знайти друзів за кордоном цілком можливо, проте визнає, що в Німеччині вона стала більш замкненою. Їй бракувало спілкування, але через внутрішні страхи не наважувалася йти на контакт із місцевими жителями. Ася була переконана, що їхня доброзичливість зумовлена лише жалем, а не щирим бажанням допомогти. Однак зараз розуміє, що це було хибним уявленням, і шкодує, що втратила можливість знайти нових друзів у Німеччині.

• Третя річниця повномасштабного вторгнення: історії незламних жінок, які віддають останнє заради перемоги.