Журналістка Еспресо: Біла Церква поспілкувалася з чинним військовослужбовцем 1129-го Білоцерківського зенітного ракетного полку Євгеном, який у 2014 році служив під командуванням Михайла Драпатого в лавах 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

фото: фейсбук сторінка 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців

Для більшості українців Михайло Драпатий сьогодні - новий Головнокомандувач Збройних сил України. Для Євгена він насамперед командир, із яким довелося пройти перші місяці війни: від виснажливих навчань і перших бойових виїздів до боїв за Маріуполь, виходу з оточення та повернення додому. У розмові він не лише пригадав події 2014 року, а й розповів, яким запам'ятав командира, якому довіряли бійці та за яким, за його словами, "рвалися йти всі".

фото: особистий архів Євгена

Раніше ми розповідали, як Михайло Драпатий пройшов десятирічний шлях у складі білоцерківської 72-ї окремої механізованої бригади. Цього разу історію Головнокомандувача ЗСУ доповнюють спогади людини, яка виконувала його накази на початку російсько-української війни.

Читайте детальніше: 10 років у білоцерківській 72-й бригаді: шлях Михайла Драпатого до посади Головнокомандувача ЗСУ

"Вже тоді було зрозуміло: легко не буде"

Навесні 2014 року Євген разом з іншими військовослужбовцями проходив бойове злагодження під керівництвом тоді ще командира 2-го батальйону 72-ї окремої бригади Михайла Драпатого. Саме там він уперше побачив офіцера, якого сьогодні знає вся країна.

За словами військового, командир батальйону із перших днів не створював ілюзій щодо майбутньої служби. Він не обіцяв швидкої перемоги чи легких завдань, натомість чесно говорив із бійцями про виклики, які чекали попереду. Водночас, пригадує Євген, командир умів вселяти впевненість і готував особовий склад до реальної війни.

"Він уже тоді попереджав, що легко не буде. Але водночас давав нам упевненість. Це був військовий нової формації. Таких людей, на жаль, небагато в нашому війську", - згадує чоловік.

фото: особистий архів Євгена

Військовий переконаний, що авторитет Михайла Драпатого серед підлеглих сформувався ще задовго до його високих посад. За його словами, служити під командуванням такого офіцера вважали за честь, а 72-га бригада стала школою для багатьох командирів, які згодом проявили себе на війні.

"Таким офіцерам довіряють. Для багатьох було гордістю служити під його командуванням. Наша 72-га виховала чимало сильних офіцерів, хоча, на жаль, багато хто з них загинув", - каже Євген.

фото: особистий архів Євгена (машина "Рубіна" під час навчань на ЖУЦі)

Саме після завершення бойового злагодження підрозділ вирушив виконувати перші бойові завдання. Попереду були Запорізька область, Маріуполь і події, які назавжди змінили життя українських військових.

Перший бій: Маріуполь і операція зі звільнення заручників

Після завершення бойового злагодження підрозділ вирушив на південь країни. Спочатку військові перебували поблизу Антонівки в Запорізькій області, а вже згодом отримали нове завдання - висунутися до Маріуполя. За словами Євгена, до міста вони прибули 8 травня 2014 року, а вже наступного дня вирушили на своє перше бойове завдання.

Тоді під командуванням Михайла Драпатого військовослужбовці 2-го батальйону брали участь в операції біля будівлі Маріупольського міського управління міліції, де перебували заблоковані українські силовики.

"8-го числа ми приїхали до Маріуполя, а вже 9-го поїхали визволяти наших. Це була перша серйозна бойова робота", - пригадує Євген.

фото: особистий архів Євгена (околиці Маріуполя, 7 травня 2014 року)

Під час тієї операції весь світ облетіли кадри, на яких бойова машина піхоти під командуванням Михайла Драпатого буквально перелетіла через барикаду. Сам Євген служив в іншому екіпажі, однак добре пам'ятає ті події.

"У тому БМП я не був. Ми їхали на іншій машині. Наш екіпаж стояв перед будівлею, а потім заходив усередину, щоб вивести наших людей", - розповідає військовий.

За його словами, тоді ще ніхто не усвідомлював, що попереду будуть місяці важких боїв. Проте саме Маріуполь став для багатьох військовослужбовців першим справжнім випробуванням війною.

фото: особистий архів Євгена (колона перед маршем)

"Він не ставив себе вище за солдатів"

Після перших боїв авторитет командира серед особового складу лише зростав. Євген пригадує, що військові довіряли не лише його рішенням на полі бою, а й людському ставленню до підлеглих. За його словами, офіцер не відгороджувався від бійців званням чи посадою, а завжди залишався поруч із ними.

Співрозмовник розповідає, що навіть у найважчі моменти командир цікавився потребами військових і допомагав усім, чим міг. Для нього, каже Євген, люди завжди залишалися важливішими за будь-які формальності.

"Не було такого, що він ставив себе вище за інших. Ми приїжджали, казали: "Васильовичу, немає сигарет". Він діставав, чим міг ділився, завжди питав: "Що вам треба, хлопці?", - згадує військовий.

Євген переконаний, що саме тому кожну втрату особового складу Михайло Драпатий сприймав особисто. На його думку, навіть сьогодні ця риса залишається однією з головних у характері нового Головнокомандувача.

"Мінуси тільки для його свідомості, тому що кожну нашу втрату Драпатий переживає по-людськи. Для нього людина дійсно на першому місці", - зауважив він.

Саме таке ставлення, говорить військовий, сформувало довіру, яка не з'являється лише завдяки військовому званню чи посаді. Її здобувають щоденними рішеннями, спілкуванням із підлеглими та готовністю розділяти з ними всі труднощі служби.

фото: особистий архів Євгена (екіпаж чоловіка перед другою кампанією)

За ним ішли навіть у найважчі моменти

Після Маріуполя на підрозділ чекали ще важчі випробування. Улітку 2014 року військові опинилися в оточенні поблизу українсько-російського кордону. Саме тоді, згадує Євген, командир батальйону ухвалив рішення, яке стало одним із найвідоміших епізодів початку російсько-української війни, - прориватися до своїх.

Для бійців це був не просто наказ. За словами військового, рішення командира підтримали без вагань.

"Ми з ним і Крим, і Рим пройшли. Коли він ухвалив рішення йти на прорив, усі, хто могли, підтримали його. За ним рвалися йти всі", - зазначає доповідач.

фото: особистий архів Євгена (степи Луганщини)

Євген переконаний, що таку довіру неможливо здобути лише військовим званням. Її виборюють щодня - власними вчинками, ставленням до людей і готовністю брати відповідальність у найскладніші моменти.

"Йому довіряли тоді, довіряють зараз і довірятимуть надалі", - говорить військовий.

фото: особистий архів Євгена (найбільший терикон в Україні)

Після виходу з оточення підрозділ повернувся до своїх. Євген пригадує, що згодом Михайло Драпатий вирушив на навчання до Національного університету оборони, а пізніше продовжив службу вже на вищих командних посадах. Попри це, військові не втрачали зв'язок із командиром.

"Потім ми ще зустрічалися. Він приїжджав нагороджувати нас відзнаками Генерального штабу. А вже пізніше про нього дізнавалися від друзів, які продовжували служити поруч із ним", - згадує Євген.

фото: особистий архів Євгена (шикування другого батальйону після Краснодонської операції)

Командування без шаблонів

Євген розповідає, що під час служби під командуванням Михайла Драпатого його найбільше запам'ятався підхід до роботи з особовим складом. За словами військового, командир не обмежувався лише постановкою завдань, а давав офіцерам можливість діяти відповідно до обстановки на полі бою.

Співрозмовник пояснює, що на початку війни такий стиль командування здавався незвичним. Він пригадує, що в багатьох підрозділах рішення ухвалювали за чіткою вертикаллю, тоді як Михайло Драпатий, якщо це не загрожувало людям і не ставило під ризик виконання бойового завдання, дозволяв підлеглим проявляти ініціативу.

"Він завжди давав можливість своїм підлеглим діяти по ситуації. Це не було так, що Генеральний штаб скомандував - і всі мають виконувати тільки так, як запланували. Якщо рішення не приносило шкоди й не призводило до втрат, він таку ініціативу підтримував", - розповідає Євген.

фото: особистий архів Євгена (авіавантаж для 72 ОМБр)

Військовий також звертає увагу на те, що командир, за його словами, підтримував використання техніки та нових підходів у військовій справі. Саме тому Євген називає його представником нового покоління офіцерів, хоча наголошує, що подібних командирів виховала й 72-га окрема механізована бригада.

"Він прихильник застосування техніки, технологій. Дає людям можливість розвиватися. Це людина жорстка, але, на мою думку, справедлива. Він ідейний, вольовий, тактик і стратег. Навіть ще до академії в нього були всі задатки польового командира", - каже військовий.

фото: особистий архів Євгена (трофейний Т-64БМ)

"Коли треба вирішувати складні питання - кличуть дорослих"

На думку Євгена, призначення Михайла Драпатого Головнокомандувачем ЗСУ є закономірним продовженням його військового шляху. Водночас співрозмовник зауважує, що нова посада означає значно більшу відповідальність, ніж будь-яка з попередніх.

Військовий згадує й епізод, коли майбутній Головнокомандувач залишив посаду командувача Сухопутних військ після російського удару по навчальному полігону. На його думку, тоді командир узяв на себе відповідальність за трагедію, хоча її причиною, як вважає Євген, стали помилки на нижчих рівнях управління.

"Він тоді прийняв відповідальність і пішов із посади. А потім повернувся до бойового підрозділу. Для мене це людина, яку кличуть тоді, коли потрібно вирішувати складні питання", - каже військовий.

фото: особистий архів Євгена (нарада командирів під час шикування)

Євген також розповідає, що після 2014 року ще неодноразово перетинався з Михайлом Драпатим. Зокрема, той приїздив вручати бійцям відзнаки Генерального штабу, а нині про нього військовий дізнається від друзів, які продовжують служити поруч із ним.

За словами співрозмовника, він і сьогодні підтримує зв'язок із військовими, які працюють у команді Михайла Драпатого. Саме від них, каже, чує, що принципи командира за цей час не змінилися.

фото: особистий архів Євгена (нарада командирів під час шикування)

"У мене є друзі, які зараз служать поруч із ним. Наскільки знаю, у своїй команді він бере не просто знайомих людей, а тих, хто може виконувати свою роботу. Гордість служити з таким генералом, з таким чоловіком", - говорить військовий.

Минуло понад десять років від початку їхньої спільної служби, однак, за словами Євгена, спогади про той період залишаються такими ж чіткими. Саме тому звістку про призначення Михайла Драпатого він сприйняв крізь призму власного бойового досвіду та служби під його командуванням.

• "Почали ходити мародери": відновлення будинку через 7 місяців після обстрілу