Третя річниця повномасштабного вторгнення: історії незламних жінок, які віддають останнє заради перемоги

Росіяни були впевнені, що Україна підкориться за кілька днів, але вони помилилися. Наші незламні військові вже три роки протистоять масштабним атакам ворога, а народ згуртовано допомагає тим, хто боронить країну на фронті. 

Білоцерківські волонтерки громадської організації "Спільно за мир" добре пам’ятають, як розпочався цей день, і як, не гаючи часу, вони зрозуміли, що країна потребує їхньої допомоги. Своїми спогадами вони поділилися із журналістами Еспресо: Біла Церква.

"Виснажуюся, плачу, але потім знову встаю і йду далі" - Марина Лазоренко 

За словами засновниці організації Марини Лазоренко, в життя її родини війна увірвалася набагато раніше, оскільки її чоловік боровся за нашу країну з 2014 року в складі 72-ї окремої механізованої бригади. У 2022 році його забрали за п’ять хвилин. Чоловік самостійно пішов у військкомат і до сьогодні захищає Батьківщину на передовій.

Фото: Еспресо: Біла Церква

"Спочатку я не могла усвідомити, що відбувається. Здавалося, що це сон. Чоловік вранці зібрався і пішов виконувати наказ. У нас не було сумнівів, ховатися чи ні. Ми просто діяли. Він пішов на службу, а я взялася за волонтерство. Найбільше переживала за дітей, маму та друзів", - розповідає жінка. 

Оговтавшись, пані Марина не змогла сидіти на місці та, не будучи прихильницею соціальних мереж, опублікувала свій перший пост у Facebook з метою допомогти військовослужбовцям.

"Я була здивована, бо з перших днів отримала велику підтримку. Люди приносили все - від продуктів до коштів, і суми були немаленькі. Друзі, куми передавали по 50–100 тисяч гривень. Тоді я зрозуміла, що повинна цю справу продовжувати", - поділилася вона. 

Читайте також: Волонтери "Спільно за мир" зібрали на благодійному аукціоні 300 тис. грн на ЗСУ.

Наразі ГО "Спільно за мир" більше спеціалізується на допомозі хлопцям, які перебувають на фронті, однак вони неодноразово підтримували цивільних. Наприклад, 16 квітня 2022 року їхня команда вперше вирушила до прифронтової зони на Чернігівщину.

Фото: особисті світлини волонтерок ГО "Спільно за мир"

Згадуючи початок повномасштабного вторгнення, Марини Лазоренко запевнила, що спочатку люди були дуже згуртованими, віддавали останнє. Загалом, її приміщення перетворилося на великий волонтерський штаб. Люди приносили все — від одягу до пального.

"Усе робили разом. Хтось готував бутерброди, хтось чай, хтось закуповував усе необхідне. Навіть коктейлі Молотова готували. Кожен відповідав за свою частину роботи. Найважче було бачити, як бабусі приносили останні продукти — шматочок ковбаси, хліб. Це розривало серце. І зараз найбільше допомагають пенсіонери, діти, звичайні люди, але не бізнесмени. Складається враження, що для них війна так і не почалася", - поділилася думками волонтерка. 

Жінка чесно зізналася, що часом у неї опускаються руки, однак завдяки підтримці її команди та військових, вона наповнюється новими силами та береться за роботу. 

"Коли приїжджаєш на передову, а потім повертаєшся і через день ховаєш тих, кого ще вчора бачив живими… Це дуже боляче. Віддаєш всього себе, а у відповідь чуєш неприємні слова. Але моя команда завжди підтримує мене. Вони кажуть: "Марина, не здавайся". І я не здаюся. Виснажуюся, плачу, але потім знову встаю і йду далі. Бо знаю, що ми потрібні нашим хлопцям. Вони нас чекають…Бійці кажуть: "Ми чекаємо вас, як Бога". І це найдорожче. Бо коли ти розумієш, що можеш врятувати чиєсь життя, організувати допомогу, передати її прямо в руки — це і є справжня волонтерська робота. Ми співпрацюємо лише з простими хлопцями, які сидять у брудних окопах, а не з тими, хто займається паперовою звітністю. Ми приїжджаємо до тих, хто нічого не має, і завдяки нашій допомозі вони отримують усе необхідне", - зі сльозами на очах поділилася білоцерківчанка. 

Фото: особисті світлини волонтерок ГО "Спільно за мир"

"Ми відчували невідомість, але вірили у швидку перемогу" - Наталія Скомарова

Найпершою до команди приєдналася Наталія Скомарова. За її словами, 25 лютого 2022 року до їхньої спільної знайомої зателефонувала Марина та запропонувала готувати смузі для військових. Згодом жінки почали робити бутерброди для хлопців, які стояли на блокпостах.

"Того ж вечора ми приїхали на "Чебуречку" – і з цього моменту все почалося. Спочатку бутерброди, потім пакунки для деокупованих територій. А завдяки добрим людям ми змогли орендувати приміщення, де готували по 800 порцій їжі. Ми забезпечували 5-й та 7-й майданчики, Гайок, усі блокпости поблизу Білої Церкви. Нам допомагало багато людей – приходили самі, готували разом із нами. Було важко, але ми впоралися", – розповіла вона.

Фото: Еспресо: Біла Церква

Наталія поділилася з журналістами, що на початку повномасштабного вторгнення вона відчувала невідомість, але дуже чекала швидкої перемоги.

Зрештою, військові почали помічати їхні старання та звертатися до лідерки команди Марини по допомогу. Під час деокупації вони їздили підтримувати цивільних, які опинилися в біді, але згодом зосередилися на допомозі військовим.

Читайте також: Волонтери Білої Церкви отримали заслужені нагороди на засіданні виконкому.

"До нашої команди постійно долучалися нові люди, дехто йшов, але кістяк залишався. Сьогодні ми розуміємо, що стали справжньою командою. Нас близько 20, можливо, й більше. І кожен робить свій внесок у спільну справу", – зазначила жінка.

Фото: особисті світлини волонтерок ГО "Спільно за мир"

"Нас обмежувала комендантська година, тож працювали від ранку до вечора" - Наталія Василенко

Без жодних вагань за волонтерську справу взялася і Наталія Василенко. Ранок 24 лютого 2022 року у жінки почався із дзвінка сина, який працював на швидкій. Оскільки вона завжди була активною в Instagram, одразу почала публікувати корисну інформацію: які аптеки працюють, які дороги відкриті, які маршрути доступні.

"Наступного дня мені зателефонував знайомий: "Наташ, ти волонтер?" Я кажу: "Я волонтер? Не знаю". Він пояснив, що хлопцям у Василькові потрібні каримати. Тож, збираючи допомогу, я заїхала до Марини. Тоді я ще ні її, ні інших дівчат не знала. Мені просто сказали, що на "Чебуречці" є волонтери, які можуть допомогти. Так я з ними познайомилася — і ми почали працювати разом", — згадала вона.

Фото: Еспресо: Біла Церква

До команди жінка приєдналася 27 лютого. Волонтерки працювали від ранку до вечора, їх обмежувала лише комендантська година. Спочатку вони робили сухпайки, бутерброди, а згодом почали готувати гарячі обіди. Пізніше стали їздити на деокуповані території: спочатку на Чернігівщину, потім на Київщину — до Бородянки, а далі на північ.

"Коли їхали вперше, не знали, що нас чекає. Приїхали в маленьке село Льгів, де ще залишалися люди. Ми були першими волонтерами, які до них дісталися. Те, що вони розповідали, не передати словами. Одне — чути про це в новинах, інше — дивитися в очі тим, хто це пережив. Привозили харчові набори: крупи, печиво, хліб, м’ясо, олію, масло. Допомога була дуже потрібна, і люди були нам безмежно вдячні", — розповіла Наталія.

Фото: особисті світлини волонтерок ГО "Спільно за мир"

"У перші дні війни люди не просто допомагали – вони робили все, що могли" - Ольга Козленко

Подібно до попередньої історії, від дзвінка 24 лютого прокинулася Ольга Козленко. Перше, що вона почула по той бік слухавки від чоловіка-військовослужбовця: "Почалася війна". 

Згодом жінка їхала до коханого та його побратимів, яким була потрібна допомога. Через сестру дізналася про Марину, а з 27 лютого почала працювали разом з волонтерками.

Варто зазначити, що пані Ольга неодноразово виїжджала до окупованих територій та не відчувала страху, оскільки не знала про те, що чекало її попереду.

Фото: Еспресо: Біла Церква

"Ти розумієш, куди їдеш, але які виклики там зустрінеш – ні", - поділилася вона.

Ба більше, на думку волонтерки, у перші дні війни люди не просто допомагали – вони робили все, що могли, однак сьогодні подібного єднання вже не вистачає.

Фото: особисті світлини волонтерок ГО "Спільно за мир"

"Багато хто каже, що втомився: від війни, від волонтерства, від постійних прохань про допомогу. Але ми закликаємо людей не зупинятися. Бо хлопці 24/7 перебувають у пеклі й не дозволяють собі втомитися. Без нашої підтримки їм буде значно важче", - зауважила благодійниця Ольга.

• Волонтери стали військовими "рішалами".