Закриття шкіл у Тетіївській громаді: чому влада не чує громадськість

Про це повідомляє Еспресо: Біла Церква. 

- Олександре, нещодавно ви були присутні на сесії Тетіївської міської ради, де розглядались питання щодо закриття низки шкіл у громаді. Як ви оцінюєте це рішення та що стоїть за ним насправді?

- 19 вересня у Тетієві відбулася сесія міської ради, де розглядали 2 питання про скасування рішень щодо закриття декількох навчальних закладів. На жаль, депутати утрималися, і рішення не скасували. Чому так? Вони поспішно виконують Постанову №245 Кабінету Міністрів України про оптимізацію мережі закладів освіти, і це аргументується тим, що кількість дітей у школах зменшилась, і утримувати такі заклади просто недоцільно. Я змушений не погодитись із цією думкою, тому що, якщо в селі закрити школу, село поступово зникне. На сьогодні більшість сіл у територіальних громадах і так знаходяться у важкому становищі – гроші не виділяються, підтримки немає. А якщо ще й забрати школу, то село просто пропаде.

- Чи маєте інформацію, скільки дітей навчалось у закритих школах, і що на це кажуть батьки?

- Дивіться, нині на території Тетіївської громади закрили вісім навчальних закладів. Згідно з постановою Кабміну, до 2025 року школи, в яких навчалося понад 45 учнів, могли продовжувати свою роботу. Але на цей час у 4 із них було трохи більше ніж 20 учнів, а в інших – понад 50. Тобто ці заклади ще могли працювати мінімум рік, надаючи дітям освіту і зберігаючи робочі місця для вчителів і технічного персоналу. Але місцева влада вирішила не морочити собі голову і просто закрити все одразу. Вони аргументують це тим, що держава не виділятиме грошей на утримання шкіл і всі витрати ляжуть на місцеві бюджети.  

- Чи йдеться про заклади, де навчали лише учнів початкової школи, з 1 по 4 клас?

- Ні, це були школи з 1 по 9 клас, які надавали загальну середню освіту. Однак їх вирішили закрити, тому що, на думку влади, їх утримувати невигідно. При цьому з батьками ніхто не спілкувався. Ці питання не виносили на громадські обговорення – усе вирішили у владних кабінетах. Вони виконали вказівки вищих органів, не замислюючись над наслідками, і просто закрили ці школи.

- Що сталося з учителями після закриття шкіл?

- Щодо вчителів, то частину з них працевлаштували в інші заклади на території громади, яких залишилося 23. Але це створило серйозні труднощі. Вчителям тепер доводиться добиратися на роботу в інші школи, що займає більше часу і сил. Та все ж не всіх змогли працевлаштувати. Деяких учителів просто відправили на біржу праці, де вони поповнили ряди безробітних.  

- Чому ви виступаєте проти реорганізації та оптимізації шкіл?

- Я не можу сказати, що я повністю проти реорганізації. Я за адекватну реформу. Але проблема в тому, що місцева влада не враховує всі нюанси, коли приймає рішення. Вони сухо виконують вказівки зверху, як це було зроблено в Тетієві. Вони зовсім не врахували логістику: як вчителі добиратимуться до нових місць роботи, як діти будуть їздити до школи. Можливо, варто було об'єднати ті чотири школи, де навчалося понад 50 учнів, в один заклад і залишити їх працювати ще мінімум на рік. Але цього ніхто не зробив. Я за те, щоб громадськість почули. З батьками ніхто не говорив. Один із директорів на сесії заявив, що вони спілкувались із батьками, але з якими саме? Батьки, з якими говорили під час сесії, стверджують, що їх просто поставили перед фактом: 1 вересня шукайте іншу школу для своїх дітей. Оце і є головна проблема цієї влади – вони не хочуть слухати людей і бачити реальні проблеми, які стоять перед громадою.

- Однак реформу аргументують бажанням зменшити витрати на утримання шкіл. Чи не виглядає цей аргумент вагомим?

- Ну, дивіться, це дивна аргументація, коли йдеться про витрати на школи, але водночас, наприклад, староста села, де закривають школу, отримує зарплату в розмірі 15-17 тис. грн і ще додатково 80-90 тис. грн премії щомісяця. Її сукупний дохід за рік становить понад мільйон грн. На утримання такого працівника гроші є, а на утримання школи – немає? Це абсурд! На підвищення зарплат суддям і прокурорам гроші є, а на школи – немає. Це нонсенс. Як відомо, під кінець року місцеві бюджети часто не знають, куди подіти залишки грошей, і витрачають їх на всілякі дрібниці або ремонти. А утримання шкіл завжди було на плечах батьків – ремонт класів, купівля штор і шпалер, усе це робилось за їхні гроші.

- Це інформація від батьків, з якими ви спілкувалися?

- Так, абсолютно. Це було ще й тоді, коли я навчався в школі. І зараз нічого не змінилося. Батьки постійно платять за роздатковий матеріал, купують канцтовари, ремонтують класи за власні кошти. Школи тримаються на батьках, а держава говорить, що витрати на них занадто великі. Хоча вони платять тільки зарплати вчителям і комунальні послуги, усе інше на батьках.

- Чи є, на вашу думку, якісь переваги в цій реформі?

- Деякі переваги таки є. Я підтримую оптимізацію в тих випадках, коли йдеться про кілька сіл, які фактично об’єднані в один населений пункт, але адміністративно розділені. У таких випадках доцільно створити одну велику школу. Але це має бути зроблено з правильним підходом, щоб дітям було зручно добиратися до школи. Треба вкласти гроші в один повноцінний заклад, де діти здобуватимуть якісну освіту. Але те, що вони закрили школи, де навчалося 20 дітей, і відправили їх у класи, де вже 30 учнів, призведе тільки до погіршення якості освіти. Вчителю просто фізично не вистачатиме часу для кожної дитини.

- Чи спілкувалася місцева адміністрація з батьками щодо нових умов для учнів?

- Адміністрація каже, що є шкільний автобус, який буде возити всіх дітей. Але зазвичай це один автобус, який іноді ламається. І тоді діти годинами чекають його на зупинках. Зараз тепло, але що буде взимку, коли дитина мерзнутиме, чекаючи автобуса? Їй ця школа вже не буде потрібна, вона просто піде додому. Влада не хоче розбиратися в цих питаннях. Їм головне виконати постанову Кабміну.

- Що, на вашу думку, станеться з будівлями закритих шкіл?

- 30-40 % цих шкіл перейдуть у приватну власність через аукціони або договори оренди. Решта шкіл, які залишаться без догляду, будуть поступово руйнуватися. Багато таких прикладів ми бачимо по всій країні – колись будинки культури в селах були осередками культурного життя, а зараз вони стоять напівзруйновані й покинуті.  

•  Незворотна реформа: покращення якості освіти чи занепад сільських шкіл — Оптимізація закладів освіти триває по всій Україні. Цьогоріч кількість учнів у Білоцерківському районі зменшилася, що своєю чергою впливає на розподіл державної субвенції