Вшанування та переосмислення пам’яті: публічна дискусія пройшла в Полтаві

Нова українська культура пам’яті перебуває на початковому етапі формування. Проте вже зараз очевидно, що процес збереження пам’яті є складним, постійно змінним і визначальним для суспільства. Про це інформує «Полтавська думка», що публікує новини Полтави.

«Полтавська думка» пише, що ці питання активно обговорювалися під час великої публічної дискусії на тему меморіалізації, яку організувала культурна агенція «Терени» 27 лютого в Полтаві. 

Голова громадської організації «Вшануй» Катерина Даценко зазначила, що культура пам’яті – це безперервний процес, у якому не можна встановити остаточну крапку. Він є частиною самопізнання як окремих людей, так і спільноти загалом. При цьому важливо усвідомлювати, навіщо відбувається цей процес: хтось пам’ятає, щоб не забути події минулого, а інші роблять це для того, щоб передати знання наступним поколінням.

Архітектор і засновник ініціативи «Незнаному воякові» Іван Щурко підкреслив, що процес пам’ятання необхідний передусім живим. Він вважає, що існування ефективних практик, форм і інструментів для вшанування полеглих допомагає людям осмислити власне життя та цінності, а також створює фундамент для майбутніх поколінь, за які боролися загиблі.

Динаміка процесу пам’яті пов’язана з переосмисленням об’єктів і символів. Лілія Матвійчук, дружина Героя України посмертно Юліана Матвійчука, зазначила, що вшанування пам’яті чоловіка має бути пов’язане з його життям та інтересами. Зокрема, для цього встановили мініскульптуру бобра біля Лялькового театру в Полтаві, адже «Бобер» був позивним і тотемною твариною Юліана. Лілія пояснила, що основна мета такого об’єкта – не лише меморіалізація, але й можливість комунікації з молодшим поколінням, щоб діти могли дізнаватися історію Героя у більш доступній, лагідній формі, без тяжких фактів про смерть і загибель.

Окрім скульптури, відбувається також організація заходів на кшталт забігу пам’яті Юліана та інших полеглих захисників України. Подібні ініціативи дозволяють об’єднувати громаду, залучати дітей та збирати кошти для підтримки побратимів загиблих.

Фахівець Тарас Руденко підкреслив, що вшанування пам’яті має різні часові горизонти – короткострокові, середньострокові та довгострокові заходи – і потребує відповідної політики, якої наразі ще немає.

Докторка філософських наук Оксана Довгополова звернула увагу на розділення комеморацій на тактичні та стратегічні. Стратегічна комеморація формується після завершення історичних подій і дозволяє створити довготривалі символи пам’яті. Вона наголосила, що поки триває війна, національний меморіал неможливий, адже «мову пам’яті» ще тільки формують, і українці ще не знають, якими словами передаватимуть історії наступним поколінням.

Координаторка подій агенції «Терени» Анастасія Мацько поставила питання про те, як уникнути хибних рішень у створенні культури пам’яті. Іван Щурко відповів, що універсальної формули не існує. За його словами, в умовах сильного емоційного напруження завжди можливі помилки, частина з яких може бути незворотною та призвести до знецінення окремих процесів у майбутньому.

Експерт навів приклади, коли у багатьох школах для вшанування встановлюють дошки з чорного граніту, що створює похмуру, цвинтарну естетику. Це часто викликає відторгнення як у дітей, так і у дорослих. Він попередив, що схожа тенденція може проявитися і на військових кладовищах, де домінування темної кольорової гами та відсутність символіки світлої пам’яті може мати деструктивні наслідки.