Від Горлівки до Київщини: як жінка створила справжній дім для дітей

У часи, коли війна змушує людей залишати рідні домівки, однією з найважливіших цінностей залишається родина

Зміст

10 років тому Надія Лужецька була змушена залишити рідну Горлівку через початок бойових дій на Донеччині. Жінка згадує, її шлях усиновлення дітей розпочався у рідному місті. Тоді вона, маючи власних дітей, вперше побачила рекламу щодо прихистку малят.

"Я їхала з роботи та на білборді побачила маленького хлопчика. Такий гарненький, чорнявий, золоте дитятко. Було написано: "Візьми дитину в родину". День проїхала, побачила його, другий день побачила. Приїжджаю додому й думаю над цим усім. У мене на той час був син, ще неповнолітній, але вже навчався в училищі. Кажу до нього: "Ну як би ти дивився на те, щоб у нас у сім'ї ще один хлопчик з'явився?". А він відповідає: "То це ж круто! Буде мені за брата", – розповідає мама-вихователька дитячого будинку сімейного типу Надія Лужецька.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Першим був хлопчик у 2013 році, згодом жінці запропонували взяти під опіку ще двійко хлопчиків, а потім ще і дівчинку.

"Кажуть: "Вже заберіть цього хлопчика, у нього ще є сестричка". Я відповідаю: "Ні, дівчинки я не візьму". А вони стверджують: "Та це ж буде ваша помічниця, ви навіть не уявляєте, як чудово дівчаток мати вдома". І дійсно, правда. Так у мене з'явилися Григорій та Наталія. Загалом, брат був трохи слабкуватий, а от сестра всіх організувала. І я тоді думаю: "О, як круто, яка помічниця!". А вона ще знала, що єдина донька в мене, і казала: "Я ж у тебе одна,тому мені потрібно це"", – розповідає жінка.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

У 2014 році, коли залишатися на Донеччині було не можливо, пані Надія полишила рідну домівку. Спочатку вона з дітьми жила три місяці у Генічеську, згодом у Бердянську, а далі Київщина. У селі Дрозди родині надали будинок і вже пізніше до жінки почали прибувати нові малята.

"Хто не розуміє, хто не знає, як це — залишити все, що нажили, і виїхати… Це не так просто, як здається. Багато людей нас не розуміли, не сприймали й не входили в наше становище. Чесно кажучи, ми стикалися з цим. Казали: "Понаїхали" і таке інше. Але залишити свій будинок — це дуже важко", – запевняє жінка.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Загалом від названої мами випустилось 11 дітей, нині з нею проживає 9. Усі вони дружні та підтримують один одного. Часто весела компанія розписує імбирні пряники, печуть хліб, миють посуд, прибирають та ведуть господарство.

"Мені подобається в цій сім'ї, але спочатку я не дуже хотіла тут бути, бо багато дітей, рейвах — всі кричали, шуміли. Але потім я звикла. Ми всі добре спілкуємося, підтримуємо одне одного, граємося. Так, сваримося, буває навіть б’ємося, але потім миримося. Меншого вчимо читати, всі разом робимо уроки", - поділилася вихованка дитячого будинку сімейного типу Зінаїда.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Журналістка запитала, чи можна сказати, що ви всі зріднилися, перебуваючи разом у будинку?

"Так, спочатку було важко, бо коли я приїхала, була з двома своїми сестрами, а потім сюди прибув і брат. Усі інші діти були старші, а ми — маленькі. Було страшно з ними говорити, бо вони старші, а ми — такі малявочки. Але потім вони почали до нас підходити, вчити нас, як замітати, мити посуд. І якось ми здружилися, стали як рідні", – відповіла дівчина.

Для цих дітей, це не просто дах над головою — це справжня родина, де кожен відчуває себе потрібним та рідним. І пані Надія є яскравим прикладом, що серце жінки має вдосталь місця для всіх, хто потребує любові.