Бронювання священників: чому церкви не можуть залишитися без духівництва

Нещодавно Кабінет Міністрів України вніс зміни до Порядку бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час, дозволивши бронювати священнослужителів, пастерів певних релігійних конфесій. Це означає, що духівництво Православної церкви України, як і інших релігійних конфесій не будуть призивати на службу в ЗСУ.

Це питання викликало в українському суспільстві неоднозначні відгуки. Зокрема негатив розкручують певні особи, які є або ворогами церкви, або працюють на країну-агресорку.

З однієї сторони українська армія як ніколи потребує допомоги, у тому числі й від священників. Адже в Україні є багато різних конфесій, прихожанами яких є наші захисники. Тож вони хочуть, щоб поруч із ними був представник саме їхньої духовної спільноти. Зазначу, у Силах оборони не вистачає як військових, так і священників.

Чому питання бронювання священників є важливим і правильним?

Духовенство ПЦУ, як ніхто, свідомо й обгрунтовано заявляло про те, що Росія є ворогом. Адже розуміємо, наскільки цінною в нашому суспільстві є сильна армія і, якби не було української церкви, яка допомогає військовим і людям у тилу, то було б надзвичайно складно.

Проповідуючі Євангеліє, священники завжди акцентували увагу на тому, що незалежній державі потрібна й незалежна церква. Це є вкрай важлива складова, як і мова і армія. 

Фото: з Фейсбук сторінки 114 ОБр ТрО

Ми бачимо, як духовенство ПЦУ й української греко-католицької церкви та інших протестантських конфесій надають соціальну допомогу: займаються волонтерством, підтримують переселенців тощо. 

Коли військовий повертається з війни по різним причинам (отримав поранення, пішов у СЗЧ тощо), його повинен хтось зрозуміти. Хто може краще його підтримати, як не священник?

Зустрічаючись із військовими, бачу в якому вони моральному стані приходять із війни. Їм дуже складно, коли багато людей, які працюють та живуть за шаблоном, не можуть зрозуміти воїна. 

Якщо всі священники залишать свої парафії і відправляться на війну, то тоді церкви стануть пустими. Як наслідок туди почнуть заходити священники московського патріархату. Вони будуть казати, що ваші сини вбивають наших братів там на війні, що це є неправильно, що вони ніякі не герої. 

Московські священники навіть будуть відспівувати їх просто як людей, а не як великих подвижників, які віддали своє життя за вільну та незалежну Україну.  

Як капелан можу констатувати – нині священників катастрофічно не вистачає. Один представник може опікуватися одночасно кількома парафіями. Вони надають людям моральну, духовну, психологічну підтримку, що є надзвичайно складно. Також вони допомагають рідним зрозуміти ситуацію на фронті, підтримують військових перед бойовими завданнями чи після повернення. 

До того ж чимало захисників, які загинули на полі бою, не можуть бути поховані за всіма церковними канонами як герої. Багато тіл залишаються у зоні активних бойових дій або на підконтрольній російській армії територіях.  

Сьогодні є потреба в тому, щоб священники перебували саме тут у своїх парафіях, опікувалися рідними тих, хто захищає Україну. Протягом дня багато білоцерківців заходять до церкви помолитись за своїх рідних: хтось за чоловіка, сина, брата, батька чи вшанувати пам'ять всіх полеглих воїнів.

Якщо взяти перед військовослужбовцем "поставити" священників Православної церкви України і московського патріархату, то результат спілкування кожним з ним буде зовсім протилежним.

Джерело

Про автора: Микола Гопайнич, секретар Білоцерківської єпархії ПЦУ, капелан

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.