Трагедія родини Чечіль: як втрата сина й батька зупинила сімейну справу

Журналіста Еспресо: Біла Церква відвідала сад та дізналась його історію.

Людмила та Василь Чечілі закінчили Київську сільськогосподарську академію та працювали науковцями у Мліївському інституті садівництва.

"Коли прийшли 90-ті роки і треба було якось трошки виживати ми задумались над тим чи зможемо ми вирощувати саджанці", - розповіла власниця сімейного бізнесу Людмила.

фото: Еспресо: Біла Церква

Згодом до справи долучився їхній син Андрій, який після навчання в Білоцерківському сільськогосподарському інституті проходив стажування в Нідерландах у фермера, що спеціалізувався на саджанцях.

Перебравшись у Матюші, родина почала облаштовувати розсадник. Спершу працювали з мінімальною технікою, згодом орендували землю і на цій землі вже почали вирощувати дерева. 

"В 2004 році відкрили відповідно фермерське господарство. Фермерське господарство назвали "Чечіль-сад" не ми - а люди в селі", - поділилась жінка

Родина постійно впроваджувала сучасні методи вирощування. Андрій Чечіль прагнув удосконалювати технології, вивчав досвід аграріїв з інших країн та випробовував нові сорти особисто. Серед них - відомий Fuji Каріо та інші рідкісні види, які прижилися у місцевому кліматі. Кожен новий сорт Андрія випробовував особисто. Спостерігав, як він проживається, як реагує на наш клімат, проводив власні апробації.

Після початку повномасштабної війни Андрій намагався вступити до війська, але його не взяли. Він приєднався до тероборони, згодом служив у 114 бригаді, а потім - у 47 окремій механізованій бригаді "Магура". У січні 2024 року він загинув біля села Степове на Донеччині. Через певний час помер і його батько.

фото: колаж Еспресо: Біла Церква

На подвір’ї й досі росте яблуня сорту Макінтош, яку родина посадила в день народження Андрія.

Після втрати рідних Людмила Чечель вирішила закрити фермерське господарство. Усі саджанці розпродують, адже догляд за таким масштабом потребує постійної роботи.

Вона каже, що хоче лише одного - щоб люди згадували їхню родину і ту справу, якій вони присвятили життя, та цінували сорти, які вони виростили для українських садів.

• Між страхом і вірою: як українці навчилися дивитися смерті в очі