Між страхом і вірою: як українці навчилися дивитися смерті в очі

У країні, де звуки сирен стали частиною буденності, а втрати - болючою реальністю, змінилося не лише наше життя, а й сам спосіб мислення. Ставлення до смерті перестало бути абстрактним - воно стало особистим, близьким, майже фізичним

Зміст

Журналістка сайту Еспресо: Біла Церква розібралась як війна переінакшила наше сприйняття життя і смерті.

"Смерть перестає бути теорією": військовий про щоденну близькість небезпеки

Чоловік погодився говорити без згадки імені - не через страх, а через небажання "робити з болю публіку".

За його словами, найбільша зміна відбувається в той момент, коли ти вперше усвідомлюєш: смерть ходить поруч так само буденно, як люди на вулиці.

"Тут ти дуже швидко розумієш, що смерть - це не щось далеке. Вона може бути за два метри від тебе. І тоді життя починаєш цінувати по-іншому. Ти пам’ятаєш кожен голос, кожне повідомлення від близьких, кожен ранок, коли прокинувся - і це вже перемога", - поділився захисник.

фото: телеграм-канал 72 ОМБр

Він каже, що страх не зникає, але трансформується:

"Ти просто вчишся жити з ним. Це не хоробрість. Це адаптація".

Військовий із позивним Кошовий каже, що його ставлення до смерті не змінилося різко, хоча він уже бачив момент, коли життя "тонко прослизає" повз.

"У ту мить немає страху чи болю. Є тільки відчуття безпорадності й тиха молитва, щоб Бог втрутився. А вже потім - сум, плач і усвідомлення втрати побратима", - поділився воїн.

На фронті його тримають речі зовсім земні: родина та обов’язок перед країною.

"Бог не раз зберігав мене. Подарував мені головну прикрасу мого життя - дружину та благословенну дитину. Дав можливість боронити мій багатостраждальний народ і який би він не був я зобов’язаний його любити та захищати. І можливо саме ці головні цінності життя тримають мене від смерті", - розповів чоловік.

Кошовий вважає, що українське суспільство ще не повністю усвідомило масштаб боротьби.

"Це не просто війна за територію. Це екзистенційне протистояння: або Москва, або Київ. Ми - останній духовний і культурний форпост Європи".

"Війна робить сприйняття смерті більш реальним і близьким": погляд священника

Війна змінює людину духовно. За словами священнослужителя Віталія Стефаника, у таких обставинах смерть перестає бути лише філософським поняттям - вона входить у щоденне життя українців.

"У час війни будь-яка людина змінює своє ставлення до смерті - воно стає більш усвідомленим, що призводить до переосмислення сенсу життя. Війна загострює сприйняття смерті, роблячи її більш реальною та близькою. Люди почали більше цінувати життя рідних, близьких, а також більше вірити у загробне життя", - розповів чоловік.

фото: Еспресо: Біла Церква

Священник пояснює, що постійна напруга та страх - природна реакція на загрозу втрати дому, життя, стабільності. І саме духовність для багатьох стає тим, що допомагає витримати.

Він додає, що молитва вчить не тільки просити, а й відчувати підтримку:

"Через молитву нас чує Бог, а ми відчуваємо його присутність. З Богом нам під силу всяке зло перемогти".

Погляд психологині: цінність життя зростає на тлі постійних новин про смерть

Війна різко змінила наші пріоритети й систему цінностей.

"Під час війни цінність життя зростає саме на фоні новин про смерть. Ми бачимо й чуємо її щодня - і це змінює наші пріоритети", пояснила Наталія Бровченко, капелан-госпітальєр, психологиня.

фото: фейсбук-сторінка Наталії Бровченко

За її словами, психіка працює в режимі виживання. Як для військового завдання - зберегти життя в бою, так і для цивільної людини під час тривог - виживання стає основним інстинктом. Водночас запускаються захисні механізми, серед яких один із найпомітніших - гумор:

"Гумор про смерть може здаватися цинічним, але це захисна реакція. Людина намагається зберегти психіку від перевантаження".

Психіка також починає фіксувати лише найважливіше. Другорядне - забувається.

"Погана пам’ять у період війни - це нормально, тому що психіка намагається запам'ятати надважливе і те, що дасть їй сили вижити і бути в безпеці", - пояснила жінка.

Як ми реагуємо на смерть: уникання, занурення або здорове прийняття

Хтось свідомо уникає всього, що пов’язане зі смертю: не дивиться новини, не ходить на поховання, уникає розмов про втрати. Інші, навпаки, занурюються в тему надмірно, що може призвести до психологічних проблем.

Між цими крайнощами є третій варіант — помірковане, здорове сприйняття того, що смерть невіддільна від війни.

Як підтримати себе

Психологиня робить акцент: під час війни людина має навчитися бути власною опорою:

прийняти рішення вижити, подбати не лише про фізичну безпеку, а й про психіку;
дбати про базові потреби - сон, відпочинок, маленькі щоденні радощі;
дозувати новини, особливо ввечері;
переключати увагу з жахів на корисні дії - допомога іншим, донати, участь у підтримці військових чи родин загиблих.

Жінка також ділиться особистим досвідом втрати брата на війні. Саме він сформував її підхід:

"Особисто я для себе просто прийняла рішення, що я буду допомагати, підтримувати тих, хто живий. Це не ігнорує те, що я пам'ятаю хлопців, які загинули, які віддали своє життя. Та разом з тим, щоб не зациклюватися на темі смерті, щоб це не призвело до розладів психічних, я фокусую увагу на живих".

Попри біль, втрати і постійне напруження, суспільство проходить глибинне переосмислення.
Смерть поруч змінює не лише ставлення до загроз - вона змінює ставлення до кожного прожитого дня.

Читайте також: "Я за це воюю, щоб діти так грались": історія загиблого воїна Олександра Мизина