Святиня трьох століть: легенди та історія архітектурної пам'ятки на Білоцерківщині

Заради дослідження Спасо-Преображенського храму, який бере свій життєвий початок ще з XVII століття, журналістка Еспресо: Біла Церква відвідала церкву та поспілкувалася з її настоятелем отцем Назарієм.

фото: Еспресо: Біла Церква

Сухоліси вперше згадуються на початку XVIII століття. Місцевість має давнє історичне коріння: на південь від села, на лівому березі Росі, збереглося городище XI–XII століть, а неподалік проходить фрагмент знаменитого Змієвого валу. Ці пам’ятки свідчать, що територія була заселена ще з давніх-давен.

Сьогодні село притулилося на краю великого лісу, і серед його будинків особливо вирізняється дерев’яна Спасо-Преображенська церква — невелика, але з цікавою композицією та пропорціями, що робить її важливою пам’яткою архітектури національного значення.

Між цвяхом і міфом: історія дерев’яного храму

Історія Спасо-Преображенського храму переплітається з переказами про перенесене село, про будівлю без єдиного цвяха, що громада несла на руках, аби вберегти. Та попри перебудови та втручання в зовнішній вигляд, церква зберегла рідкісну стрункість і пропорції. Вона й досі залишається важливою духовною та історичною окрасою села.

фото: колаж Еспресо: Біла Церква

Перші згадки та становлення церкви

Храм вперше згадується у 1726 році, коли Білоцерківщина перебувала під польською окупацією. У цей період його на певний час обслуговували уніати (католицькі священники), тоді як православні мешканці села були позбавлені власного духовного центру.

За словами отця Назарія, церква виконувала не лише релігійну функцію: він був місцем освіти та надання медичної допомоги. Священники виконували роль першої ланки допомоги хворим. За переказами, саме через цей аспект служіння церква мала особливе значення для громади.

фото: колаж Еспресо: Біла Церква

"Священники також відігравали роль своєрідних "гучномовців": вони першими отримували імператорські укази, які селяни у віддалених селищах не знали б без такого от посередництва", - зазначає настоятель.

Після укладення унії та відходу польських впливів на територію прийшла Російська імперія. Історія при цьому майже не змінилася: православні священники повернулися і знову почали служити на місці.

Протягом наступних десятиліть храм кілька разів ремонтували, проте матеріали та сам його вигляд старалися зберегти. 

Графиня Браницька та її роль у "перенесенні" святині

Олександра була єдиною православною особою в магнатському клані католиків Браницьких і мала за мету за своє життя побудувати 12 православних церков, серед яких у Білій Церкві, Умані, Ставищі, Богуславі та навколишніх селах. 

фото: колаж Еспресо: Біла Церква

Одна з таких якраз і проектувалася в Сухолісах, так як, за словами священника, Браницька планувала перенести саме село на декілька кілометрів, вважаючи це економічно вигідним. Людей переселили, село зруйнували, але церкву залишили на старому місці, оскільки ніхто не хотів виділяти кошти на її переміщення. Це потребувало значних витрат і найму робітників для повного розбору храму, що був виготовлений з дубового зрубу. 

Графиня планувала на новому місці збудувати кам’яний храм, але померла, залишивши значні кошти для реалізації своїх планів. 

"Вона залишила значні статки для будівництва храмів, які планувала зводити. Йшлося не лише про один храм: кам’яні споруди мали з’явитися не тільки в Сухолісах, а й у Блощинцях та інших навколишніх села", - розповідає отець Назарій.

Проте її два сини, будучи католиками, неохоче займалися будівництвом православних храмів, через що реалізація планів затягнулася. Внаслідок цього Спасо-Преображенський храм ще 14 років залишався на старому місці, перш ніж його остаточно перемістили у "нове" село.

фото: Еспресо: Біла Церква

Старий храм мав дещо інший вигляд: спочатку він був трикупольний і мав три хрести. Під час перебудови залишили лише один купол і один хрест. Незважаючи на зміни у конструкції, більшість матеріалів залишилися тими самими, особливо дубовий зруб, який є основою храму. Фундамент, звісно, новий — кам’яний, адже перенести основу будівлі було неможливо.

"Життя" храму на новому місці

У 1822 році у селянській хаті під солом’яною стріхою відкрили першу в Сухолісах двокласну церковнопарафіяльну школу. Про це повідомляли тодішні "Київські єпархіальні відомості". Працював один учитель, а учні вивчали граматику та каліграфію, арифметику, Закон Божий і співали церковні пісні. Засновниками школи та її послідовниками були служителі церкви.

фото: колаж Еспресо: Біла Церква

"Щоб бути освідченим на той час, треба було мати високий статус у суспільстві. Тому школи були при церкві, бо священники вміли читати, писати, і цього потрібно було навчити людей", - повідомляє настоятель Сухоліського храму.

У дослідженні краєзнавця, історика Володимира Перерви, що викладене в історичному нарисі "Преображенський храм села Сухоліси" зазначалося, що, крім звичайної для тогочасних парафіян церковної десятини, траплялися і поодинокі пожертви досить значного розміру.

фото: колаж Еспресо: Біла Церква

Так, у 1866 році до Сухолісів приїхали два вельможі з міста Тараща, дворянин Кисилевський та міщанин Білошпицький, кожен з яких пожертвував по 500 карбованців — величезні статки для того часу (для порівняння, корову тоді можна було купити за 10 карбованців). За ці гроші відновили багато богослужбового церковного начиння  храму: чашу, дискос, лжицю та інші церковні речі.

У 1882 році на церковному подвір’ї збудували нове приміщення церковнопарафіяльної школи на кошти парафіян. Відкрили три класи, де навчалося 30–35 учнів. Приміщення школи слугувало дітям до 1932 року.

Варто зазначити, що радянський період фактично стер сліди цієї історії — про діяльність храму того часу майже нічого не збереглося. 

У більш сучасний період, у 2022 році, громада Спасо-Преображенського храму здійснила перехід від УПЦ Московського патріархату до Православної Церкви України.

На території також є поховання, правда, майже нікому нічого про них невідомо. За словами священника, тут поховані настоятелі, що вели службу у ХІХ-ХХ століттях.

фото: колаж Еспресо: Біла Церква

Духовний осередок на межі руйнування: сучасні виклики

Зараз уже перенесеному храму майже 300 років, і він потребує значної реконструкції. За словами настоятеля, треба ремонтувати внутрішні та зовнішні елементи, оновлювати конструкції, слідкувати за дерев’яними деталями та інтер’єром. 

Уже відремонтували дах — на це витратили близько 40 тис. грн. Кошти збирали прихожани, а також значний вклад у це внесли і підприємці.

фото: Еспресо: Біла Церква

Зараз церква потребує ще приблизно 100 тис. грн для заміни старих вікон. Вони мають бути дерев’яні, як і раніше, адже старі почали гнити через тривалий період без належного догляду.

Ці виклики демонструють, наскільки складно зберегти таку історичну пам’ятку: навіть фундаментальні елементи будівлі вимагають постійного догляду, а фінансова підтримка громади та небайдужих людей стає вирішальною для збереження храму.

• Святиня XVIII століття: як Іван Мазепа вплинув на долю Микільської церкви, яка є визначною пам’яткою церковного зодчества початку XVIII століття та зараз фактично є найдавнішою спорудою Білої Церкви.