Опікуватися тими, хто живе у прифронтовій зоні: чим важливі місії волонтерів

Як це відбувалося та як живе маленька родина розкажуть журналісти Еспресо: Біла Церква.

Маленький, але вже дуже хоробрий Владислав, якому 7 років, і його бабуся, якій 70, жили в Лимані. Проте через постійні обстріли благодійний фонд "Українська освітня фундація" евакуював їх звідти. Пані Надія, не стримуючи сліз, ділиться: її донька загинула, тож тепер вона піклується про онука.

Я дзвонила, де ми жили, і до сусідки дзвонила, і до куми дзвонила. Там зараз дуже тяжко. Там так б'ють, що все двихтить, все летить — страшне. І дома горять, все горить. Дуже страшно. Були й прильоти, і ми у підвалах були. Ми ж дві окупації перенесли. Були ж і росіяни, і наших же вони там били так, що усе летіло. Ми були в підвалах, кругом були", - розповідає Надія.

Також жінка зауважила, що не дивно, якщо хлопчик іноді буде неспокійним у школі, адже йому довелося пережити багато.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Родина познайомилася з благодійниками та засновницею фонду Тетяною Люлькою ще у 2022 році, коли після деокупації жінка з командою заїхала до Лиману. Їм назустріч вибіг маленький Владік, який грався з друзями неподалік. Зараз переселенці почали життя з чистого аркуша завдяки фонду. Живуть у Шкарівці, а хлопчик навчається у 2-му класі місцевого ліцею. Дитина відвідує психолога, знаходить друзів і вже посміхається — а це найголовніше.

Владік розповів, що не хотів виїжджати звідти — йому дуже хотілося залишитися вдома. Проте він додав, що йому подобається у Білій Церкві.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Нині фонд працює в шести областях України — уздовж усієї лінії фронту: Сумській, Харківській, Донецькій, Запорізькій, Херсонській та Миколаївській. У кожній із цих точок працює місцевий волонтер фонду, який допомагає збирати інформацію.

"Хто зараз у фокусі нашої допомоги? Першочергово — це родини полеглих героїв, зниклих безвісти, ті, хто отримав поранення, і діючих військових. Дуже часто їхні родини залишаються в таких містах, як Краматорськ, Слов'янськ, той же самий Херсон, на Сумщині. Ми їздимо до цих родин. Другий наш фокус — це родини рятувальників ДСНС. І третя категорія — це родини медиків. От, у Херсон ми їздили: нам готують списки працівників лікарень, і ми їздимо до їхніх дітей", - розповідає Тетяна.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

До 2022 року фонд займався освітніми проєктами та соціальними ініціативами. Найвідоміші серед них — національний проєкт "Місто професій", "Книги дітям" та інші. Нині ж, у ці буремні часи, робота команди кардинально змінилася.

"Коли почалося повномасштабне вторгнення, то, власне, питання, чим займатись, особливо не стояло. У мене було величезне бажання долучитись до Збройних сил, але і друзі, і родина сказали, що такою соціальною активністю я більше допоможу. Перші три місяці повномасштабної війни фонд їздив з гуманітарними місіями на деокуповані території", - ділиться Тетяна Люлька.

Також вона додає, що одного разу сталася цікава подія: вони заїхали в деокупований Ізюм, привезли близько 3 т допомоги — продуктові набори та одяг. Зупинилися в центрі міста, і навколо них зібралася велика кількість людей. Вони роздали всю допомогу на місці, допомігши приблизно 100–150 людям.

Читайте також: Діти в умовах війни: хто піклується про малечу, евакуйовану з небезпечних територій.

Після цього, коли від'їхали, у машині щось застукало, і водії запропонували зупинитися та перевірити. Від'їхавши на 100 м Тетяна помітила, як у центр заїхали інші волонтери. І ті самі люди, які щойно отримали допомогу, знову підійшли, щоб отримати її ще раз. Тоді вона усвідомила, що такий підхід їхньому фонду не підходить: одні люди отримували допомогу по 20 разів на день, а інші — ті, хто залишався вдома або працював, — не отримували нічого.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Волонтери почали їздити вулицями, стукати у двері та запитувати, чи є у людей діти і яка допомога їм потрібна. Як згадує волонтерка, з однієї поїздки вони привезли близько 70 записів про кожну дитину. І досі працюють за принципом анкети: записують усі потреби, параметри для одягу, а потім повертаються з готовими пакунками.

"Це буде два пакуночка. Це родина. Значить, тут шестеро дітей, і ще будуть пакуночки з продуктами окремо. Тут взуття, гігієна — це для дівчинки маленької, для хлопчика — той пакуночок. Кожен пакунок виглядає естетично. Вони всі індивідуальні", - зазначає працівниця фонду Тетяна Зубар.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Велике серце волонтерів не має меж — у ньому вистачає місця для тих, хто втратив родину. Тетяна вже стала опікункою для двох хлопчиків із Костянтинівки Донецької області, а її колега Олена прийняла до родини дівчинку з Херсона. У їхніх планах — найближчим часом збудувати будинок для дітей-переселенців та їхніх рідних, аби вони нарешті почали жити своє життя.

• Зведення будинку для дітей-сиріт у селі Великополовецьке під загрозою: що сталось.