Палієва Гора: цікаві факти про сучасний символ історії Білої Церкви (+ФОТО)

Про це повідомляє Еспресо: Біла Церква.

"Палієва гора" - це край великого виступу верхньої тераси парку, утвореного двома глибокими балками. Виступ обривається до Росі крутим кам’янистим схилом, висота якого 20-25 метрів. Ця височина ще в V-VIII столітті була заселена і грала роль укріпленого городища в прикордонній лінії молодої держави Київської Русі. 

Які основні події пов’язані з Палієвою горою?

Як розповідає історик Олексій Дєдуш, повстання Семена Палія - це національно-визвольний виступ козацької верхівки Білоцерківщини і Фастівщини проти Речі Посполитої. Подія мала неабияке значення для відродження українських державницьких процесів на місцях. Хоча кінцевою метою частини паліївців було саме возз’єднання, як тоді здавалося, із дружньою та єдиновірною Московською деспотією, яка жорстко взяла курс на перетворення з відсталої держави на імперію. Однак на той час це було не вигідно московитам.

Фото: Еспресо: Біла Церква

Для Білої Церкви ця подія важлива, тому що після взяття Білоцерківської фортеці 10 листопада 1702 року наше місто фактично стало столицею держави Палія, яка офіційно називалася Білоцерківський полк. А сам ватажок, згідно зі свідченнями поляків, ці території Палій називав "вільною козацькою Україною".

Раніше резиденція Палія була у Фастові, тому в літературі й на пам’ятнику на горі, присвяченому йому, вказано подвійний титул полковника — Фастівський та Білоцерківський. До речі, навіть сучасники тих подій свідчили, що після захоплення гарнізону Білої Церкви та двомісячної облоги полонених не було страчено, а шляхетно відпущено. Хоча цей факт, як і масштаб Коліївщини, що також був гіперболізований, намагалися оскаржити польські "історики"-шовіністи.

Фото: Еспресо: Біла Церква

Чому гора отримала таку назву?

За народними переказами, під час перебування тут загонів Семена Палія розташовувався їхній військовий табір. З військової точки зору це логічно, адже ця найвища точка місцевості (30 м) добре підходила для оборони міста із заходу, звідки постійно загрожували польські війська. Поляки, користуючись невтручанням московитів та пасивною допомогою Мазепи, почали тіснити паліївців, тож основні міста цієї фактичної держави активно укріплювали.

"Я думаю, що більш детальне дослідження археологами гори покаже наявність більшої кількості артефактів тієї доби, ніж ми маємо сьогодні", - додає історик.

Яку роль Палієва гора відігравала в різні історичні періоди?

За шість століть до цих подій гора також була сторожовим пунктом у системі оборонних укріплень Руської держави проти кочівників. Біла Церква, яка на той час називалася фортецею Святий Георгій-на-Русі, була заснована як одне з укріплень на річці Рось для протидії агресивним степовим племенам. Після зруйнування Святославом Хазарського каганату, вони почувалися господарями у Дикому Полі, що сягало південних околиць нашого міста.

"Фактично, наше місто було форпостом європейської цивілізації, як і Україна зараз, а руські воїни тутешньої застави, як і наша 72-а бригада Чорних Запорожців знищували варварські полчища зі Сходу", - каже науковець.

Фото: Еспресо: Біла Церква

З Палієвої гори можна було спостерігати за намаганнями противника обійти Юр’ївську фортецю із заходу. Логічно припустити, що між укріпленнями на Замковій горі й цим існувала сигнальна система сповіщення.

Зважаючи на те, що тут було знайдено скарб часів русько-литовської доби, це може свідчити про значну економічну активність у цій місцевості, попри монгольське спустошення Юр’ївщини.

Лише на початку 1860-х років Браницькі почали освоювати територію навколо Палієвої гори. Тоді ж відбулося перше значне пошкодження залишків земляних укріплень. Фактично, тут було створено такий собі бельведер (гарний оглядовий майданчик) для відпочинку після мисливських занять графів Браницьких та їхніх гостей.

Читайте також: Сім'я Браницьких: якою була магнатська родина та яку роль відіграла в історії Білої Церкви.

Фото: Олексій Дедуш

Пізніше пам’ятку лише частково руйнували копачі з числа місцевих жителів. А після низки досліджень і, особливо, облаштувань міста та парку до 950-річчя вона набула сучасного вигляду. Крім того, певний час тут проводились змагання історичних реконструкторів, що не завжди позитивно впливало на місцеву, унікальну флору. 

Також у вересні минулого року на Палієвій горі сталася пожежа через загоряння сухостою. Нещасний випадок ледь не призвів до втрати одного з найстаріших дерев парку — 360-річного дуба.

" У кінці 2024 року мною було помічено залишки значної пожежі, яка пошкодила ботанічну пам’ятку місцевого значення "Дуб Палія" й іншу рослинність", - зазначає Олексій Дєдуш.

Фото: Еспресо: Біла Церква

Чи проводилися археологічні розкопки на території Палієвої гори?

Вперше як археологічну пам’ятку гору Палія описав у 1848 році київський цивільний губернатор Іван Фундуклей, який був одіозною фігурою для українського визвольного руху. Він охарактеризував її як замковище, оточене трьома валами висотою 1,5 сажня. 

Інший корифей української історичної науки Володимир Боніфатійович в історико-картографічній праці "Арехологічна карта київської губернії" 1895 року більш детально описав Палієву гору і зробив вказівку, що тут знаходили залишки керамічних та металевих предметів ще наприкінці 1870-х років. 

Згадував про гору і майбутній голова Центральної Ради, історик Михайло Грушевський у "Нарисі історії Київської землі". Як і попередник він вважав, що на Палієвій горі взагалі стояв літописний Юр’їв.

"Юридичний захист, як археологічна пам’ятка Палієва гора отримала завдяки фундатору Білоцерківського краєзнавчого музею Степану Дроздову, який сам, за певними даними, знайшов там декілька зубів мамонта, ядро від гармати і залишки мідного артилерійського ствола. Потреба перетворення цього об’єкту на пам’ятку була спричинена незаконними розкопками місцевих жителів, які тривали тут з XIX століття", - підкреслює Олексій Дєдуш.

А у часи більшовицького хаосу стали систематичними. Перші фахові обстеження археологами Палієвої гори були проведені Михайлом Рудинським у 1933 році, який схематично змалював цю місцевість. Тим часом експозиція музею потроху поповнювалась артефактами, знайденими біля самої гори, серед яких кам’яні гарматні ядра.

Фото: Олексій Дедуш

Новий етап досліджень почався у 1969 році - експедиція Академії наук УРСР на чолі з Софією Березанською детально обстежила гору. Попередні результати показали потенційну наявність тут насичених артефактами культурних шарів декількох епох. Тому через 3 роки під керівництвом археолога Михайла Кучери тут провели попередні розкопки, у ході яких було виявлено кераміку XII-XIII століть.

Під час підготовки міста до 950-річчя місцеві комуністи вирішили приурочити до цієї дати ще декілька суміжних й ідеологічно вигідних подій. Оскільки постать Семена Палія була позитивною у російсько-радянській історичній науці, то події 1702 року вирішили закріпити "у камені". Перед цим міськком КПУ звернувся до Академії наук щодо потреби серйозних розкопок у місті, зокрема і на горі Палія. У результаті було створено Білоцерківську експедицію Інституту археології Академії наук України. З 1978 по 1984 роки з перервами тут йшли розкопки, які не зафіксували багатство артефактів у культурних шарах, але знову ж була виявлена кераміка давньоруської доби.

Фото: Еспресо: Біла Церква

Також були виявлені артефакти ліпної кераміки та залізна ліровидна пряжка, які відносять до кінця VI - середини VII століття н.е. Вони належали носіям пеньківської культури, яку українська історіографія зіставляє з племенами антів. Тобто ця територія здавна була заселена ранньо-слов’янськими популяціями, які генетично пов’язані з пізнішими літописними племенами східних слов’ян, частина з яких стали ядром українців як етносу.

Непоправної шкоди Палієвій горі як археологічній пам’ятці було нанесено при встановленні радянського пам’ятника Семену Палію у 1980 році. Роботи проводили без нагляду археологів з радянським підходом "виконати план". Авторами обеліска стали скульптор Володимир Луцак та архітектори Дмитро Криворучко і Вольдемар Богдановський. Поруч встановили гармати, які вилили на заводі імені 1-го Травня (сучасний "Білоцерківмаз"). Напис на пам'ятнику містить пропагандистське кліше, що "Палій боровся проти польської шляхти", хоча місцева шляхта різного походження активно боролась разом з іншими станами проти визиску великих феодалів.

Фото: Олексій Дедуш

Чи згадується Палієва гора в історичних документах чи літературі?

Крім наведених вище праць, гора Палія під своєю народною назвою згадується в низці інших джерел. Зокрема, її вид можна побачити в серії листівок про Білу Церкву, випущених на початку ХХ століття.

У документі про скарги на вчителя Білоцерківської гімназії Марата Койфмана є згадка про те, що в травні 1908 року учні-гімназисти разом із цим педагогом здійснили човнярську прогулянку до історичного місця - гори Палія, під час якої вживали алкогольні напої.

У виданні "Біла Церква: Пам’ятна книга білоцерківців" польська авторка Ядвіга Войцеховська-Живультова у 1939 році називає цю місцевість "Замком Палія" та улюбленим місцем для екскурсій на човнах, наводячи світлину з видом із гори.

Фото: Олексій Дєдуш