Річниця визволення Київщини: як 72-га ОМБр тримала оборону

2 квітня 2022 року ворог відступив та покинув землі Київщини. Одні з тих, хто тоді тримав оборону по обидва боки столиці — бійці 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців. У річницю звільнення Київщини вони поділилися спогадами, як усе починалося.

Зміст

Про це повідомляє 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців.

Артур Мовчан, на той час механік-водій БМП 9-ї роти 72 ОМБр

Хлопець долучився до лав ЗСУ у 2019 році. За його словами, що почнеться повномасштабне вторгнення, було зрозуміло ще задовго до 24 лютого. На це вказувало те, що у грудні 2021 року командири поїхали дивитися Чернігівську область, генерали Генштабу були стурбовані, відбулося посилення патрулів навколо казарми, замість ротації почалося навчання та рекогностування під Броварами, щоб заздалегідь визначити на місцевості, де будуватиметься лінія оборони і як працюватиме логістика в разі нападу ворога.

Коли почалася війна, побратими Артура Мовчана поїхали на заздалегідь визначені позиції, водночас він сам лишився — у його БМП був пробитий масляний бак, який він ремонтував до вечора. Військові стали на позиціях перед селом Велика Димерка. Перші три доби — без нормальної їжі, без сну, в металі, на холоді, на адреналіні та в постійній готовності, що скоро з’явиться колона росіян.

"Піхота прокидалася вся в снігу — їх накривало в спальниках. Я спав на місці механіка-водія у бойовій машині разом із командиром і навідником, щоб у разі чого ми швидко запустились і працювали. Війна вже йшла, а ми чекали. Але за менше ніж десять днів — разом із цивільними, які пригнали трактори й привезли матеріали — вся рота встигла закопатися", — розповідає Артур Мовчан.

Ворог підійшов упритул приблизно 9 березня. Тоді українське командування відвело від опорного пункту Артура Мовчана важкі самохідні гармати "Піон".

"Ми зрозуміли, якщо артилерію відводять, значить уже йдуть. По рації пройшла команда: "Вовк вступив у бій". Ми побачили дим і стрілянину. Сиділи на своїх позиціях і чекали цілий день — але росіяни відкотились і зайняли Велику Димерку. Лише згодом почали атакувати нас. На опорний пункт почало прилітати", — згадує військовий.

фото: 72ombr.army

Вони з побратимами вичікували у повній готовності до другого удару, але росіяни виїхали і розвернулися: чи то міни, чи прямий обстріл їх стримав тоді. Почалася підготовка до контратаки, але вночі ворог взявся тікати.

"Десь 28–29 березня почався їхній відхід з Київщини. Ми вийшли і колоною рушили за ними. Спочатку на Ніжин, бо вони відходили в бік Чернігівської області. Потім — на Десну, звідти в бік Гостомеля. Понад тисячу кілометрів погоні", — коментує Артур Мовчан.

Погоня за ворогом закінчилася в Ніжині. Там військові трохи підлатали свої БМП і повернулися під Київ, в ангари у Гостомелі, де жили і лагодили техніку з тиждень. А потім поїхали тримати оборону під Бородянкою.

Водночас своїми спогадами про ті події поділилися й інші військовослужбовці з 72-ї ОМБр.

"Ми тримали бій, важкий. З втратами. Але ми закріпилися там. В АТО такого не було, це було страшно. У перші дні ми навіть не мали можливості окопатися. Пощастило, що там була лінія оборони Другої світової. Ми там ховалися", — каже Павло Ліщенко про бої у напрямку Пуща-Водиця, Ірпінь, Буча та Гостомель.

фото: 72ombr.army

"Підіймаю я голову з окопчика, дивлюся, вулик їхніх дронів. Я навіть не встигаю хлопцям крикнути не рухайтеся, залягайте, як почали вони нас утюжити артилерією, просто ліс летів на дрова. Так вони працювали по наших позиціях", – розповідає Павло Ліщенко про бій за Мощун.

фото: 72ombr.army

"Агресивно ворог поводився, але ми тримали лінію оборони. На всіх флангах. Ми на своїй землі знаходимося. Хто прийшов із мечем, від нього і загине", – додав військовослужбовець 72 механізованої бригади ЗСУ "Суддя" про оборону броварського напрямку.