Психологічна підтримка для ветеранів: ключ до нового життя

Про це повідомляє Еспресо: Біла Церква.

- Розкажіть, чим Ви займаєтеся та які є різновиди відновлення для військових?

- Ми з однодумцями створили ветеранський рух стосовно сучасного відновлення після отримання бойових поранень травм людей, які просто "зламані" війною. Зараз практично все населення України "зламане" війною. Відновлення може бути різних видів: медичне, психологічне, соціалізація в суспільстві. Ми обрали шлях відновлення через спорт, культурні та освітні заходи. Чому саме цей шлях? Тому що в нас є мета, ідеологія та бачення, як це реалізувати. На певних вже моментах ми протестували цей підхід і побачили, що він дійсно є ефективним у нашій ситуації. Люди швидше адаптуються, краще соціалізуються, і в певному сенсі стають частиною однієї великої родини.

- Наскільки важливо щоб були і освіта, і спорт і соціалізація в цілому?

- Усі аспекти повинні бути між собою у взаємодії. Якщо взяти тільки психологічний напрямок,то це буде вузькопрофільне спрямування. Ми ж обираємо ширший підхід. Це масштабний проєкт. Чому масштабний? Тому що тут залучені всі ланки: управління, відділи, органи місцевого самоврядування, освітяни, а також культурно-масові заходи. Перше, ми почали з фестивалю для ветеранів-інвалідів. Це був спортивний захід, який відбувся на стадіоні "Трудові резерви". Він показав, що є люди з інвалідністю, але вони не залишають думки про те, що можуть займатися спортом. Вони проявили себе в цьому напрямку, довівши, що вони можуть, вони сильні, витривалі й продовжують рухатися вперед.

- Розкажіть детально, які є види спорту чим Ви саме займаєтеся?

- Це настільний теніс, великий теніс, дартс, фехтування на візках, скандинавська ходьба. У залежності від можливостей кожного, хто що може зробити. На сьогодні маємо вже успіх: один із наших фехтувальників на візках, якщо все складеться добре, у лютому візьме участь у Чемпіонаті України з фехтування на візках. Або він відбудеться в Польщі, або в Кончі-Заспі. Це питання ще уточнюється. Це вже один із великих кроків вперед. Далі найголовніша мета - створення інноваційного хабу відновлення та реінтеграції завдяки співпраці з органами місцевого самоврядування, міською радою, Управлінням з питань молоді та спорту, програмою "Спорт для всіх" та "Активними парками" - це державна ініціатива Президента. Ми торкнулися того аспекту, що ми спілкуємося з усіма, двері наші відкриті для всіх. І це чудово, що нас сприймають і нам йдуть назустріч. 

Завдяки керівництву стадіону "Трудові резерви" нам виділили приміщення для створення інноваційного хабу. Чому інноваційного? У нас немає ставок директорів, замів і ще когось. Він повністю створений інтелектуально, так би мовити. Тобто всі люди: члени родини загиблих, ветерани, інваліди (не тільки внаслідок війни, але й побутових травм) можуть отримувати електронні квитки, будуть приходити й займатися у відповідні години. Це будуть зал відновлення через фітнес, зал коворкінгу, де вони можуть спілкуватися з психологами, проводити різні тренінги. Також буде окрема кімната для спілкування з психологом тет-а-тет, адже є різні проблеми. Буде масажний кабінет, зона фехтування, зона настільного тенісу. Тобто це така локація, де люди можуть себе проявляти: приходити, пити каву зі своїми побратимами, просто спілкуватися, читати книжки, проводити культурні вечори. І це все зроблено з метою мотивації та популяризації культури серед військових, а також серед людей, які зазнали не тільки фізичних, а й духовних травм.

- Які виклики стоять перед військовими, коли вони повертаються до цивільного життя?

- Перш за все, це виклик як його сприйме суспільство. Ну, давайте говорити відверто - це зовсім різні два світи. Я не кажу, що всі пройшли бойовий шлях, бо військовослужбовці це не тільки ті, хто бере участь у бойових діях. Це й тилові пункти, пункти забезпечення, волонтерські рухи. Але всі вони там були, всі відчували, бачили загибель побратимів. Це психологічно дуже сильно впливає на людину. Перший етап - як мене сприймуть тут. І це складно. Як мене зрозуміють? Як спілкуватися вдома? Адже я можу зірватися, крикнути, а сім'я може цього не зрозуміти. Це дуже актуальні теми про які не можна мовчати. Я по собі знаю. Я повернувся і був знервований, збуджений, мене дратувало буквально все. Ночами не міг спати. Але завдяки підтримці сім’ї, друзів почав шлях реінтеграції.

- А як людям правильно реагувати на військових? 

- Давайте будемо відвертими: до війни він був нормальною людиною і залишився нормальною людиною. Ми повинні це розуміти, так само, як і освітяни, працівники культури. Просвітницька робота важлива. Ми працюємо в навчальних закладах, пояснюємо дітям: якщо ви бачите військового на милицях або без кінцівки, не треба бігти до нього зі сльозами чи жаліти. Він і так розуміє, що кінцівки немає і її вже не повернути. Натомість варто подякувати, гордитися ним і показати, що він потрібен. Скажіть: "Друже, дякую за твою самовіддачу. Дякую, що ти є. Я тобі бажаю здоров’я. Усе буде добре". Такі слова піднімають дух. Треба вчити молодь, як правильно поводитися. Людина може бути психологічно "зламана". Є ризики алкоголізму чи чогось іншого. Це велика проблема буде. Тому треба десь згладжувати кути, десь посміхатися, підтримувати, пояснювати. Розповісти, що  є хороші реабілітаційні центри, де працюють психологи, де можна займатися спортом. Спорт дисциплінує і допомагає розвантажити голову. Це спосіб не поринути в себе. Наприклад, біг чи просто прогулянка з музикою в навушниках - це вже терапія. А ще краще - спільні заняття. 

- Чи підтримують військові один одного?

- Звісно, що військові підтримують один одного. Спортивні фестивалі для ветеранів -це великий стимул. Побачивши, як хлопці з  інших міст піднімають штангу чи займаються греблею, вони теж знаходять натхнення. Це показує, що через підтримку побратимів можна рухатися далі, абстрагуватися від минулого й іти вперед. Із будь-якої темряви можна вийти, якщо є світло і добро.

- Чи достатня підтримка від держави нині? Чи ще потрібно працювати і над чим?

- Сьогодні дуже багато державних програм стосовно реабілітації: це й протезування, це і психологічна підтримка з різних аспектів. Тобто найголовніше, на мою думку, ті програми, які пишуться чи державою, чи органами місцевого самоврядування, вони всі потрібні. Але потрібно, щоби та людина, яка була автором програми, розуміла, що вона хоче донести цією програмою, яка її мета, яка її духовна ціль. То та програма буде дієва.

- А скажіть, чи місто допомагає вам зараз?

- Ми працюємо з органами місцевого самоврядування, працюємо з управліннями, відділами, комунальними підприємствами. Нам не відмовляють. Нам виділяють часи, де ми можемо займатися різними видами спорту, не тільки видами спорту. Нас і запрошують, дають безкоштовні квитки і в театри, дають, там, і підприємці дають безкоштовні квитки, там, займатися на льодовій арені. Тобто дуже багато йде з органів місцевого самоврядування для наших військових, які повернулися, або їхніх сімей, які залишились тут, або сімей, на жаль, загиблих наших хлопців. Йде плідна співпраця. Тут ніхто не конкурує. Давайте розуміти, що це сьогодні маленька частинка тих хлопців, які зараз тут. А настане та крапка нашої великої Перемоги, коли хлопці повернуться по домівках, і тоді праця колосальна піде знову: всіх громадських організацій, усіх державних програм, органів місцевого самоврядування. Це буде загальна співпраця тому, що в нас загальна мета - повернутись нормально до суцільного і світлого життя.