Історія спротиву: дослідження Козацької Ради Правобережної України, що бере початок у Білій Церкві (+ФОТО)

Про це повідомляє Еспресо: Біла Церква.

Фільм розповідає про маловідому, майже стерту з історичної пам’яті сторінку українського спротиву — підпільну Козачу Раду Правобережної України. Її заснували у 1921 році у Білій Церкві — місті, яке після поразки УНР стало прихистком для повстанців. І саме це, як зазначалося під час презентації, є ще одним вагомим фактом, яким можуть пишатися білоцерківці.

Документальна стрічка стала результатом багаторічної дослідницької роботи історика, краєзнавця та автора ідеї фільму Сергія Бурлаки. Упродовж понад десяти років він збирав архівні матеріали, досліджував долі учасників Козачої ради та відтворював маловідомі сторінки української історії.

фото: Еспресо: Біла Церква

"Я написав не одну статтю про окремих учасників Козачої Ради — більше 20. Знаєте, їхні образи, коли я знаходив фотографії в архівах, в сімейних архівах, — вони стояли переді мною.
Мені дуже хотілося, щоб якомога більше людей познайомилися з цією історією. Тому що статті, книги зараз не так багато, на жаль, читає людей. Фільми, відео науково-популярні — дивляться набагато більше", — наголосив краєзнавець під час заходу.

Ідею фільму підтримали також очільниця бібліотечної системи Білої Церкви Леся Поліщук та керівниця Управління культури Юлія Ковальська. Саме завдяки їхній участі вдалося втілити задум у форматі, доступному для широкої аудиторії.

До встановлення подій, імен і обставин долучилися також начальник Галузевого державного архіву СБУ Андрій Когут, письменник, президент Історичного клубу "Холодний Яр" і заступник директора з наукової роботи Національного військово-історичного музею України Ярослав Тинченко. Їхні свідчення, родинні архіви та фахові коментарі стали основою для реконструкції перебігу подій.

Відкриття забутої історії

Через архіви, спогади та місця, де все починалося, творці фільму відтворюють історію людей, які не скорилися. Це — не про смерть, а про гідність, свободу й пам’ять, яку не вдалося знищити.

Все почалося із дослідження життя молодої дівчини - Марії Тарасенко, що була українською підпільницею, яка походила зі старовинного козацького роду. Вона з юності була сповнена патріотизму і відданості ідеї свободи України.

"Ми знайшли її ім'я випадково і спочатку думали, що розповімо лише про неї. Але щойно ми занурились глибше до архівів СБУ, до пожовклих сторінок минулого, до з розмов з її нащадками, ми зрозуміли - це не лише її історія", - зазначається у фільмі.

Разом зі своєю подругою Анастасією Гудимович вони вступили до студентського куреня Січових стрільців — добровольчого військового формування, що боролося за незалежність України. Дівчата вирушили на російський фронт під Крути, де проявили мужність і відвагу у складних боях. 

5 серпня 1921 року на одному з баштанів у Білій Церкві зібралася група осіб, які не погоджувалися з більшовицькою владою в Україні. Серед них були учасники розгромленого повстання в Києві та місцеві мешканці, які домовилися продовжити боротьбу на Правобережжі. Вони створили підпільну організацію — Козачу раду Правобережної України. 

Очолив організацію Павло Гайдученко, а керівництво розподілили між собою інші активісти: начальником інформаційного бюро став Микола Лозовик, уповноваженим пошти і телеграфу — Михайло Симак, військову роботу координували Іван Шемулянко та Тихін Бесарабенко. До них приєдналися Марія та Анастасія, а також багато інших патріотів своєї держави. Разом вони організували підпільний спротив, що став важливою сторінкою боротьби за українську незалежність.

фото: Еспресо: Біла Церква

Організація отримала підтримку від місцевих і зовнішніх зв’язків, розробила план збройного повстання на весну 1922 року і встановила контакти з повстанськими загонами та навіть деякими радянськими чиновниками, що постачали зброю і важливі документи. Однак зрештою діяльність Ради зруйнували зради та репресії — червоний терор розбив надії й мрії українських борців за волю.

Коли мовчать архіви - говорять родини

У процесі дослідження Козачої Ради Правобережної України команда натрапила на низку родинних спогадів — усні свідчення, які не зафіксовані в архівах, але передавалися з покоління в покоління. Розповіді нащадків, які ніколи не знали одне одного, вели до одного і того самого місця — захоронення біля Лук’янівської в’язниці. Попри відсутність документальних підтверджень, ці історії виявилися надзвичайно подібними у деталях, у відчуттях.

Історія Козачої Ради — це не лише про документи, це про біль, який не зникає з роками, про гідність, яку не вбити ані допитами, ані засланнями. Родини учасників ради заплатили високу ціну. Але попри все — зберегли пам’ять і любов до України.Свідчення нащадків Козачої Ради відкривають глибокі історії боротьби і втрат, які збереглися крізь роки страху, репресій та мовчання. 

"Немов коріння, що тягнеться крізь камінь, ця сила проросла в наступних поколіннях. У голосах, у виборі, у щоденних вчинках тече та сама кров", - підкреслюють у дослідженні.

Діти й онуки членів підпільної організації, як-от племінниці Марії Тарасенко, сестри Ольга та Тетяна Мороз, сьогодні займаються благодійністю та допомагають захисникам України. 

Правнучка Михайла Семака — Ярослава Наконечна — активно волонтерить і доводить, що національна свідомість жива і діє. 

фото: колаж Еспресо: Біла Церква

Ще двоє нащадків Козачої Ради служать у лавах Збройних сил, демонструючи, що спадок минулого став потужною силою сьогодення. Їхні спогади — це не лише біль і втрати, а й незламна пам’ять та любов до України, що живе в серцях родин.

Чому це важливо сьогодні

Фільм розповідає не лише про минуле — він напряму звертається до сьогодення. Це не просто факти чи архівні документи - це долі реальних людей: тих, хто мав родини, кохав, навчався, мріяв і вірив у власну державу. Їхня віра в незалежну Україну була такою сильною, що вони були готові жертвувати всім — навіть життям. Саме за цю віру їх переслідували, кидали за ґрати, катували й розстрілювали. Радянська система намагалася стерти навіть згадки про них — імена, фото, могили.

Та правда не зникає. Її не знищити. Через покоління ця пам’ять проросла в серцях сучасних українців, які сьогодні — як і сто років тому — змушені боронити свою землю від такого ж безжального, лютого ворога. 

Історія Козачої Ради — це не лише про минуле. Це про відповідальність, яку ми несемо перед тими, хто був знищений за волю України. Це про відновлення історичної справедливості, яка починається з пам’яті. 

Також наприкінці заходу заступник міського голови Василь Морський вручив подяки від імені Білоцерківської міської ради тим, хто долучився до створення стрічки.

фото: Еспресо: Біла Церкв

Фільм незабаром буде опублікований у відкритому доступі, аби кожен охочий міг його переглянути й доторкнутися до важливої частини історичної правди. Глядачів також закликали звернути увагу на прізвища, які з'являються у фільмі: цілком можливо, що серед них — предки сучасних білоцерківців.

• Коли сторінки літопису оживають: рецензія на фільм "Ярослав Мудрий - тесть Європи"
• Сім'я Браницьких: якою була магнатська родина та яку роль відіграла в історії Білої Церкви