Токсичне кохання - це хвороба, яка потребує тривалого лікування

Початок твору дещо насторожив і засмутив мене, адже роман розпочався роздумами головної героїні про смерть, суїцидальні настрої, агресію та насильство. Для читачів, у країні яких іде війна - це болісна тема. Але авторка, використовуючи художні засоби мелодраматичного сюжету: велике і палке кохання, життєві випробування, сімейні стосунки, де вирують неабиякі емоції і переживання, зробила твір дуже цікавим, правдивим, який примушує читачів співпереживати героям.

Коллін Гувер описує проблему насилля в сім'ї на прикладі власної родини, де батько бив маму, а вона спочатку терпіла, а потім відмовилася бути жертвою, зрозумівши, що в такій сім'ї найбільше страждають діти. Вони отримують велику психологічну травму, яка в подальшому буде перешкоджати будувати стосунки у власній родині. Саме так сталося з головною героїнею твору - Лілі Блум. Але ця розумна, сильна, вольова молода жінка прийняла для себе непросте рішення: покинути, кохаючи. Цей вибір наповнений болем, слізьми, відчаєм. Як же це важко - любити і страждати одночасно. Токсичне кохання - це хвороба, яка потребує тривалого лікування. Лілі справилася. Народивши від коханого донечку, вона розлучається з ним заради дитини. Лілі хоче, щоб її дівчинка ніколи не бачила сцен домашнього насильства.

У чому феномен книги, яку вже прочитали мільйони читачів у всьому світі? У тому, що в ній піднята складна соціально-психологічна проблема, поставлені питання: "Що робити? Прощатися чи прощати? Як бути? Хто винен? Як краще зробити: покинути, якщо кохаєш, чи залишитися, якщо кохаєш" (про це йдеться у другій книзі письменниці). Це вже вибирати кожній людині самостійно. Головне бути у парі коханою і щасливою!

Про авторку. Катерина Волинець, завідувачка бібліотеки-філіалу сімейного читання №4.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.