Віра, яка не згасає: син зниклого безвісти бойового медика шукає батька

Про це повідомляє Еспресо: Біла Церква.

Він служив бойовим медиком у 129-й бригаді ТрО. Через свій характер питання, чи йти на фронт, навіть не поставало. Він усе вирішив одразу.

фото: колаж Еспресо: Біла Церква

"У нього були проблеми зі здоров'ям і розуміння, що, можливо, він не пройде по здоров'ю ВЛК. У перший день не було розуміння взагалі, як це буде все юридично оформлено. Тому, як тільки він почув про те, що є такі формування, як ТрО, і туди не треба проходити ВЛК, він одразу поїхав, записався. І в перший день, десь після другої години дня, коли ми з ним зв'язалися, він вже повідомив мені, що отримав зброю. Він вже кудись рухався на точку", — згадує син.

фото: Еспресо: Біла Церква

Звістку про те, що батько зник безвісти, Олександр Сагайдак отримав ще у 2024 році. За час пошуків до сина надходили дзвінки від звільнених полонених, які повідомляли, що бачили в полоні чоловіка, схожого на його тата, але офіційної інформації він поки не отримував.

"Позиція була важка і дуже неоднозначна. Була команда підсилити трьома групами по чотири людини з трьох рот. Мій батько з побратимом були останніми, хто заходив на цю позицію. Далі відбувся ворожий штурм із застосуванням різних систем ураження. За інформацією від керівництва, там були і скиди, і артилерія, і автоматні бої. Далі зв'язок із позицією був втрачений, і на наступний день мені повідомили, що сталася біда ", — додає чоловік.

Аби віднайти бодай якусь інформацію про рідну кровину, Олександр встановлює старі авто з портретом батька у публічних місцях у різних куточках України. Такі інсталяції зараз є у п'яти містах: Києві, Немирові, Вінниці, Чернігові та Трускавці.

фото: колаж Еспресо: Біла Церква

За його словами, він не хотів постійно показувати повернутим із полону воїнам фотографії батька. Тому поставив перед собою задачу зробити так, щоб ця інформація була десь поряд і точно потрапила їм на очі, але при цьому, щоб це було ненав'язливо і додатково їх не травмувало.

"Я їздив на обміни, їздив до звільнених з полону хлопців у реабілітаційні центри. Я побачив у цих поїздках кількість фотографій, які їм передають родичі зниклих безвісти для впізнання — це тисячі світлин. Я зрозумів, що серед цієї кількості вірогідність того, що саме на фотографію мого батька звернуть увагу чи помітять її, дуже невелика. Адже у хлопців, що повертаються, дезмораль висока і стан важкий", — каже Олександр Сагайдак.

До того ж чоловік із перших днів повномасштабної війни допомагає армії. Вважає, що це не просто прояв небайдужості, а питання виживання всієї країни і кожного з нас. Наразі більше допомагає саме підрозділу свого батька, оскільки розуміє, чого їм точно бракує і що допомога не загубиться десь на шляху до воїнів.

фото: колаж Еспресо: Біла Церква

"Я допомагаю зараз тільки тим контактам, які у мене лишилися саме з фронту, тому що багатьох я поховав, багато вже не служать. Ті контакти, які лишились — я їм допомагаю, але більше фокус зараз направлений саме на пошук зниклих безвісти: батька і людей, які в схожій ситуації" — ділиться чоловік.

І хоча час невблаганно летить, звістки про тата досі немає, але Олександр Сагайдак ні на мить не втрачає віри і надії, що одного прекрасного  дня Ігор таки повернеться додому.

• Проходження ВЛК та оскарження висновку: стратегія захисту прав військовозобов’язаних