Від метеорита до фінансової піраміди: маловідомі факти про Білу Церкву

Журналістка Еспресо: Біла Церква поспілкувалась з місцевими істориками, щоб дізнатись більше таких подій про місто на березі річки Рось.

Кандидат історичних наук і науковий співробітник ІМФЕ ім. Рильського НАН України Олексій Дєдуш розповів кілька фактів, що розкривають Білу Церкву під іншим кутом.

Турецький будиночок і сліди російського мародерства

У стінах Турецького будиночка вмуровано п’ять мармурових плит із написами османською мовою. Їх привіз до Білої Церкви Михайло Воронцов - зять графа Браницького, який, за російською військовою традицією, змародерив їх з укріплень болгарської Варни під час чергової російсько-турецької війни. Дві плити містять тугри (персональні знаки) султана Махмуда ІІ, інші - відомості про ремонт фортеці перед бойовими діями.

фото: Олексій Дєдуш

Біла Церква мала "свою", одну з перших в Україні фінансових пірамід

Створена у липні 1993 р. кредитна спілка "Пінгвін" обіцяла білоцерківцям великі відсотки. Її заробіток нібито ґрунтувався на кредитуванню бізнесу, вдалих інвестиціях та власному телекомунікаційному бізнесі оформленому як товариство з обмеженою відповідальністю.

Певний час у місті діяв і однойменний телеканал, де цілодобово рекламувався "Пінгвін", але контент був доволі цікавим та оригінальним. Однак як і всі фінансові піраміди вона раптово припинила виплати клієнтам. 

За офіційними даними постраждало понад 15 тис. вкладників, які задля швидкого заробітку часто навіть продавали квартири, щоб зробити внесок. Загальний збиток на 1997 рік склав більше ніж 28 млн грн (близько 675 млн грн за сучасним курсом або $14 млн). Для порівняння міський річний бюджет у 1997 р. складав 56 млн грн. 

Ошукані громадяни навіть створили громадське об’єднання, яке боролось за повернення своїх коштів. Кримінальна справа щодо 6 фігурантів справи складала 317 томів. Як результат слідство знайшло на рахунках "піраміди" лише 1,8 тис. грн, а в офіційній документації вказали лише 110 вкладників. 

Метеорит "Біла Церква"

На честь нашого міста названий метеорит, який впав біля села Блощинці за різними даними 30 грудня 1796 р. чи 4 січня 1797р. Спершу відкопаний метеорит важив близько 10 кг, але до наших часів зберігся лише шматок близько 2 кг. Складається він з кам’яних порід, які після падіння були розплавлені.

фото: журнал народної просвіти, 1845

Перше фатальне ДТП на Київщині

На початку серпня 1910 року в місті сталося перше зареєстроване в області ДТП із фатальними наслідками. Автомобіль графа Владислава Браницького зіткнувся з бричкою священника Сави Потєхіна, який прибув боротися з релігійними течіями, що влада називала "сектами". У результаті інциденту бричка врізалась у телеграфний стовп і дружина священника Надія Миколаївна отримала струс мозку та травмувала нирки. Її травми були визнані як надзвичайно серйозні. 

Канарки як "датчики" безпеки у Будинку-Комуні

Побудований у 1928 р. Будинок соціалізму або Будинок-Комуна на Площі Волі був спроєктований знаменитим архітектором Даміловським. Однак, проєкт був не вдалим. Зокрема у будинку не було продумано проведення електричної проводки, яку почали монтувати вже після зведення будинку. Але найбільшою проблемою була система опалення та вентиляції. Через це у місцевій пресі говорили, що для того, щоб жителі не задихнулись, єдиним виходом буде тримання канарок у квартирах. Як відомо, ці пташки використовувались здавна шахтарями як біодетектори викиду газів: якщо канарейка перестає співати, значить вона знепритомніла від летких речовин.

фото: газета "Московский большевик", 25 травня 1928 р. № 120

Два літаки "на папері"

У 1927 році та під час Другої світової війни комуністичні структури збирали кошти з білоцерківців "на будівництво літаків". Жодних підтверджень, що ці літаки справді створили, не знайшли. Імовірно, це був спосіб прихованого вилучення грошей.

Забутий завод Менцеля та втрачене "міське помістя" в центрі Білої Церкви

Історик Євген Чернецький розповів, що наприкінці ХІХ століття в Білій Церкві працював завод Менцеля - виробник сільськогосподарського обладнання, продукцію якого підробляли навіть у Німеччині. Заснував підприємство бельгійський підданий Владислав Менцель, а після його смерті завод перейшов до сина Стефана. Поруч із виробництвом стояв їхній міський палац із великим садом. 

Дружина Стефана, Кароліна, створила там одну з найбільших колекцій троянд у місті. Палац і сад розташовувалися на території сучасних корпусів колишнього "Сільмашу".

Імовірно, частина палацу збереглася у перебудованих промислових корпусах, однак точних підтверджень немає. Євген Чернецький зазначає, що досі не знайдено жодної світлини сім’ї Менцелів чи їхнього будинку - збереглися лише документи та нотаріальні акти.

Анатолій Гай - письменник, журналіст і громадський діяч Білої Церкви

Анатолій Гай народився 15 жовтня 1952 року в селі Бірки на Кіровоградщині. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка, служив військовим кореспондентом і редагував військову газету. Після демобілізації працював у "Радянській Житомирщині" та "Київській правді". Упродовж кількох років очолював Київську обласну організацію Національної спілки письменників України. Більш як 25 років живе та працює в Білій Церкві.

Гай створив і упорядкував 19 книжок художньої прози та документалістики, серед яких:

• "Зажинки";
• "Тиша над полігоном";
• "Чорна рота";
• "Білоцерківщина: шлях крізь віки" та інші видання про історію, війну і культуру краю.

фото: енциклопедія сучасної України

Анатолій Гай має патенти на кілька технічних розробок у галузі будівельних матеріалів. Він багато років входить до складу комісій з присудження обласних і міських літературних премій. Серед його відзнак - орден "За заслуги" ІІІ ступеня, медаль "Захисник Вітчизни", міжнародна премія імені Івана Кошелівця та низка обласних і міських нагород. 

Має звання "Заслужений працівник культури України" і входить до "Золотого фонду" Білої Церкви.

Володимир Іванців - письменник, краєзнавець і багаторічний лідер білоцерківської "Просвіти"

Володимир (літературне ім’я Іванців, псевдонім Іван Ковзубан) народився 30 жовтня 1936 року в Білій Церкві в родині священника, який переїхав до міста під тиском радянських репресій.

З 1959 до 2001 року працював на заводі "Сільмаш", де пройшов шлях від майстра до керівника відділу раціоналізації та редактора заводської газети. Паралельно активно займався громадською діяльністю, очолював комсомольські структури.

Він також автор десятків книжок поезії, сатири, публіцистики та краєзнавства. Серед них:

• "Вернутися дощем";
• "Право на ім’я";
• гумористичні збірки "Знаки злодіяки" й "Український терпець" та інші.

фото: енциклопедія сучасної України

Він перекладав твори з болгарської, білоруської, польської, латиської, ромської та інших мов, а його переклади увійшли до низки українських антологій. Частину його віршів композитори поклали на музику.

З початком українського національного відродження Іванців долучився до створення Товариства української мови та Народного руху України в Білій Церкві. З 1992 року він очолює місцеву "Просвіту".

Письменник входить до Національної спілки письменників України з 1995 року. Він має медаль "Почесна відзнака" НСПУ, відзнаку "Будівничий України", орден "За заслуги" ІІІ ступеня й медаль "20 років Незалежності України". У 2009 році його включили до "Золотого фонду" Білої Церкви, а у 2016 році присвоїли звання почесного громадянина міста. 

• Пам’ятка національного значення в Білій Церкві потребує догляду: Укрпошта не допустила комісію