Від ентузіазму до байдужості: як змінилося волонтерство за роки війни

У Білій Церкві є чимало волонтерів, які віддають усі свої сили задля наближення перемоги. Серед них особливе місце займають жінки, які, попри всі труднощі, не припиняють підтримувати військових. 

Журналісти Еспресо: Біла Церква розкажуть про таких волонтерок - Анну Куліш та Марину Лазоренко. Вони поділяться, з якими труднощами стикаються в своїй діяльності, чи є підтримка з боку влади та як волонтерство змінилося з часом.

Марина Лазоренко почала займатися волонтерською діяльністю вже на другий день після повномасштабного вторгнення. Вона згадує, як не змогла залишатися осторонь, відчуваючи, що мусить діяти.

Фото: з фейсбук-сторінки Марини Лазоренко

З того часу волонтерки регулярно доставляють допомогу військовим, відправляючись у найгарячіші точки фронту. Вони особисто передають необхідне українським захисникам, аби переконатися, що кожна річ потрапить у надійні руки.

Читайте також: Третя річниця повномасштабного вторгнення: історії незламних жінок, які віддають останнє заради перемоги.

Інша благодійниця Анна розповідає, що почала волонтерити ще на початку війни. Разом із чоловіком, ховаючись в укритті, вони шукали спосіб відволіктися від тривожних новин і водночас хоч якось допомогти захисникам.

"Почули про організації, які плетуть маскувальні сітки, і вирішили спробувати... Думаю, у нас вийшло, адже займаємося цим уже третій рік і сплели близько 800 маскувальних сіток", — ділиться Анна.

Фото: з фейсбук-сторінки Анни Куліш

Виклики та проблеми

Марина Лазоренко зізнається, що викликом для неї є збір коштів і всього необхідного для військових. А труднощі - байдужість людей.

"Недовіра людей, байдужість тих, для кого війна ніби не існує, — усе це ускладнює волонтерську діяльність. Крім того, серед самих волонтерів часто виникає конкуренція та заздрість. На жаль, трапляються й ті, хто замість підтримки створює перешкоди, ставлячи "палки в колеса", - підкреслює волонтерка.

Вона додає, що кожна поїздка для волонтера - це завжди великий ризик не повернутися додому. Жінка розповідає як нещодавно командою потрапили під обстріл. На щастя, всі залишилися живі, але було пошкоджено авто, а лафет довелося залишити. Проте згодом незламні Захисники змогли забрати його та повернути волонтерам.

Фото: з фейсбук-сторінки Марини Лазоренко

Натомість Анна зазначає, що найскладніше - це зібрати кошти на основу та матеріали для сіток. Щоб залучити якомога більше людей до збору коштів, волонтери організовують різноманітні розіграші. Військові передають гільзи, або ж люди власноруч в'яжуть іграшки та інші вироби. Ці унікальні предмети потім виставляються на аукціон, де кожен охочий може зробити донат на підтримку ЗСУ. Після цього переможець отримує один з цих предметів.

"Коли вдається розв’язати одне питання, одразу постає інше - нестача матеріалу. Його замовляють у Харкові та Дніпрі, але через часті обстріли виробництва змушені зупинятися, а разом із ними і постачання. Однак найбільша проблема - це нестача рук. Замовлень багато, а людей, готових допомагати, катастрофічно не вистачає", - розповідає білоцерківчанка.

Фото: скриншот із відео Анни Куліш

Як змінилося волонтерство

Марина ділиться, що волонтерство сильно змінилося. Зараз дедалі менше людей переймаються війною - для багатьох вона вже закінчилася, а для когось і зовсім не починалася. Люди стали більш байдужими, навіть ті, хто втратив на війні найближчих. Вона додає, що натомість вони витрачають гроші на дорогі авто, розкішний відпочинок, будинки та хутро. Каже, що спочатку не розуміла цього, поки не поспілкувалася з військовими. 

"Військові сказали одне: всі жаліються на державу, але ж держава не витратила ці кошти на військових - не закупила автівки, дрони, тепловізори. Натомість ці гроші дісталися близьким загиблих Героїв. Але, на жаль, не всі розуміють, що там, на фронті, залишилися хлопці, яким усе ще потрібна допомога та підтримка. Це ті, хто виймав тіла загиблих, хто привозив їх рідним, і тепер самі потребують підтримки. Це не лише моя думка, а й думка військових, - зазначає Марина.

Водночас її подруга Анна Куліш додає, що люди втомилися донатити. Іноді доводилося просити кошти на матеріали просто на вулиці, а залучати небайдужих – навіть у транспорті чи магазинах. Проте, коли дізнавалися, що за це не платять, багато хто просто розвертався та йшов.

Підтримка влади

Як каже Марина Лазоренко,  підтримку від держави чи місцевої влади вони не отримують. Проте зазначили, що один депутат їм все-таки допомагає, коли до нього звертаються. Анна ж констатує, що від держави та громади нічого не отримують.

Попри це, обидві волонтерки не зупиняються. Вони адаптуються до нових реалій, знаходять нестандартні рішення та продовжують свою справу. 

Волонтерство змінюється через нові виклики, з якими стикаються ті, хто щодня допомагає армії. Байдужість, недовіра, нестача ресурсів і робочих рук – усе це ускладнює роботу, але не зупиняє тих, хто справді відданий своїй справі. Попри втому й розчарування, вони не здаються, бо знають: на фронті є ті, хто чекає на їхню підтримку. Кожна передана сітка, автівка чи просто слова вдячності від військових додають сил рухатися далі. І поки є ті, хто готовий допомагати, – волонтерський рух не зупиниться.

• У Білій Церкві створили "Рух ветеранів", що пропонує знижки та безкоштовні послуги.
• "За сприяння обороні": 72 ОМБр нагородила волонтерів почесною відзнакою (+ФОТО).