Хто такі білоцерківці та звідки сформувалась їхня ідентичність: історик назвав 5 унікальних фактів

Кандидат історичних наук і дослідник локальної ідентичності Олексій Дєдуш розповів журналістці Еспресо: Біла Церква, як події війни, спостереження за трансформацією спільноти та прагнення переосмислити історичні основи стали поштовхом для глибокого дослідження.

Шлях до історичної правди через дослідження та спостереження

Поштовхом до цієї роботи став конкретний досвід життя міста в умовах війни, коли звичні уявлення про себе почали давати тріщини. Саме в цей період Олексій Дєдуш звернув увагу на разючий контраст між активною участю громади в загальнонаціональному спротиві та залишками радянських і постколоніальних уявлень, які й досі визначають частину міської свідомості.

"Задумка написати статтю виникла ще у вересні 2022 р, коли наше місто стало потужним осередком тилового забезпечення сил оборони. Водночас проявлялися радянські рудименти в ідентичності - були скандали з проросійськими громадянами, які різко контрастували з іншими містами Київщини", - згадує Олексій Дєдуш.

фото: Еспресо: Біла Церква

Усвідомлення цієї суперечності змусило дослідника подивитися на Бiлу Церкву не лише як на сучасний тиловий центр, а як на простір довготривалих історичних нашарувань. Його зацікавило, чому одні цінності в громаді трансформуються швидко, а інші зберігаються десятиліттями, попри зміну епох і політичних режимів.

Другим ключовим чинником стала потреба відійти від усталених інтерпретацій, що роками відтворювалися в історичних наративах.

"Я досліджую українську національну ідентичність, і тема моєї дисертації безпосередньо пов’язана з цією проблематикою. Тому вирішив за допомогою нових джерел, не покладаючись виключно на вже наявні праці, простежити демографічні та соціальні зміни нашого міста", - пояснює науковець.

Робота над текстом поступово перетворилася на спробу відокремити історичну реальність від ідеологічних нашарувань, які тривалий час формували образ міста.

"Закінчити статтю мені дозволила участь у проєкті НАН України "Військове повсякдення громад Київщини". У підсумку з’явився матеріал, який не лише аналізує минуле, а й пояснює сучасні зміни в нашій громаді", - підсумовує Олексій Дєдуш.

Юр’їв та його роль на порозі Київської землі

Перші поселення на місці сучасної Білої Церкви виникли ще у XI столітті. Тоді місто називали Юр’єв, і воно входило до складу Пороської оборонної лінії, яка захищала Київську землю від нападів кочівників. Через постійні набіги та руйнування Юр’єв швидко набув форпостового характеру, а його жителі здобули військові навички, необхідні для виживання.

"Вже в літописах ми бачимо самоназви жителів Юр’єва та навколишніх поселень у формі "поросяни" чи "поршани," - зазначає Дєдуш.

Це підтверджує, що прикордонна роль визначила характер перших поселенців і їхню мобільність.

Найтрагічнішою подією ранньої історії міста стало спалення Юр’єва у 1240 р. під час монгольського вторгнення. Місто опинилося на шляху орд чингізидів, які підпалювали поселення, щоб зламати опір населення.

фото: фейсбук-сторінка "Історичні фото Білої Церкви"

Жителі, попри всі зусилля, не змогли стримати ворога, а вогонь охопив дерев’яні будівлі та оборонні споруди.

Населення Юр’єва залишалося дуже мобільним: сюди переселяли людей із півночі, а місцеві громади змішувалися з іншими етнічними групами. Радянські ідеологи пізніше створили міф про мультиетнічність міста, але насправді більшість жителів були нащадками слов’янських племен, що змушені були виживати у важких умовах постійних нападів.

"У 1589 році не без зусиль білоцерківські міщани закріплюють свої права на самоврядування королівським привілеєм права міста Магдебурга," - пише Дєдуш.

Це дозволило місту формувати власні закони та захищати інтереси громади, навіть під владою князів та графів.

Під час панування графів Браницьких Юр’їв пережило будівництво нових слобідських поселень та створення парку "Олександрія". Хоча права містян були частково обмежені, дух самоврядування та військової готовності залишався сильним. Жителі поєднували роботу на землі з охороною міста та захистом власних інтересів.

фото: колаж Еспресо: Біла Церква

У XVIII-XIX століттях, після входження до складу російської імперії, Біла Церква перетворилася на індустріальний і військовий центр. Промислові підприємства та заводи змінювали соціальну структуру міста, а населення ставало більш урбанізованим.

"З 1950-х р. тут розміщується 72-га стрілецька дивізія. Наявність великої кількості військових потенційно звужувала сферу функціонування української мови в побуті," - зауважує історик.

Ця мілітаризація та індустріалізація впливали на характер міста, його соціальні відносини та культурну ідентичність.

фото: фейсбук-сторінка "Історичні фото Білої Церкви"

Культурна і соціальна трансформація міста та вплив історичних подій

У XVIII столітті під владою графів Браницьких місто перетворювалося на культурний і адміністративний центр регіону. Графи активно розвивали місто: було зведено палац Браницьких і парк "Олександрія", який став не лише місцем відпочинку, а й символом нового статусу міста.

фото: відкриті інтернет джерела

Тут проводилися культурні заходи, ярмарки та навчальні програми, що впливали на формування свідомості мешканців і зміцнювали місцеву ідентичність. Одночасно розвивалися слобідські поселення навколо міста, де люди поєднували роботу на землі з охороною.

"Парк "Олександрія" був справжньою гордістю міста. Тут мешканці могли бачити нові тенденції в архітектурі та ландшафтному дизайні, а молодь отримувала освіту і культурне виховання", - зазначає Дєдуш.

У XIX столітті розвиток залізниці та індустріалізація створили нові економічні й соціальні умови. Заводи і фабрики перетворювали Білу Церкву на важливий промисловий центр, де робітники формували власну громаду і культуру праці. Поява робітничих кварталів змінила соціальну структуру: люди почали об’єднуватися у професійні спільноти та культурні гуртки, що підтримували традиції і формували нові звичаї міського життя.

фото: фейсбук-сторінка "Історичні фото Білої Церкви"

"Індустріальні підприємства не лише забезпечували роботою, а й створювали соціальну тканину міста. Робітничі клуби та бібліотеки допомагали зберігати історичну пам'ять і підтримували освітні ініціативи", - додає історик.

У радянський період місто перетворилося на військовий і адміністративний центр. Військова присутність впливала на побут, культуру і навіть на використання української мови в побуті. Деякі історичні будівлі адаптували для адміністративних та культурних цілей, що дозволяло зберігати їхню функціональність і водночас підтримувати зв’язок з минулим.

Від минулого до сьогодення - уроки та здобутки міста

На початку XX століття Біла Церква пережила політичні та економічні потрясіння: революції, війни, зміни влади. В цей період формувалися нові промислові підприємства, залізничні сполучення, що зміцнювало роль міста як регіонального центру. У той же час культурне життя розвивалося завдяки бібліотекам, театрам і місцевим осередкам освіти, які підтримували національну та громадянську ідентичність мешканців.

фото: фейсбук-сторінка "Історичні фото Білої Церкви"

У радянський період промисловість міста активно розширювалася, з’являлися заводи, військові частини. Це впливало на соціальну структуру: населення ставало більш урбанізованим, робітничим, а активність у культурному та громадському житті формувала стійкість до зовнішніх змін.

фото: фейсбук-сторінка "Історичні фото Білої Церкви"

Наприкінці XX і на початку XXI століття місто стало свідком громадянської активності: протестні листівки проти металургійного заводу на проспекті Незалежності 2006 р. та інші події демонструють, що мешканці зберігають традицію захищати свої права та впливати на розвиток міста.

Сучасні білоцерківці успадкували дух стійкості, уміння організовуватися і відстоювати інтереси громади, сформований століттями боротьби, соціальних змін та культурного розвитку.

фото: фейсбук-сторінка "Історичні фото Білої Церкви"

Таким чином, хронологія подій показує, що історичні виклики - від оборони Київської землі у XII столітті до сучасних соціальних ініціатив - визначили характер і ідентичність міста. Білоцерківці навчилися поєднувати традиції, культурну спадщину та сучасні потреби, формуючи активну, стійку та свідому громаду.

• Від Майдану до фронту: у музеї показали унікальні видання про війну та історію краю