Особливості спілкування з пораненими воїнами: як підтримати захисників

Потрібно також уникати висловлювань, що стосуються ампутації. Втрата кінцівки – це досвід, який кожен переживає по-різному. Якщо сам військовий каже: "Добре, що в мене залишилася одна нога", це його право, але рідним не варто так висловлюватися, адже невідомо, яку реакцію це викличе.

Часто військові ставляться до своїх поранень із чорним гумором, але це їхній привілей. Нехай жартують, але рідним так робити не варто.

Бувають ситуації, коли військові приховують свої справжні поранення. Наприклад, у госпіталі, якщо рідні далеко, вони можуть не виставляти реальні фото, а натомість показувати усміхнене обличчя, приховуючи серйозність стану. Це робиться для того, щоб вберегти маму чи дружину від зайвого стресу. Якщо військовий готовий розповісти про те, що сталося, потрібно слухати й підтримувати словами: "Ми разом усе здолаємо! Я поруч!" або "Я тебе кохаю, у якому б ти стані не був", "Ми разом подолаємо цю проблему".

Що варто запитувати у військового після поранення?

• Як ти себе почуваєш?
• Що кажуть лікарі?
• Що потрібно купити?

Питання мають бути спрямовані на процес одужання та створення відчуття безпеки. Важливо не критикувати лікарів у присутності військового, навіть якщо є привід для невдоволення. Це може викликати у нього відчай. Якщо є питання до медиків, краще особисто підійти й уточнити всі моменти. Якщо ж поранений скаржиться на лікарів, не варто активно підтримувати це обурення. Краще сказати: "Я поспілкуюся з лікарем і все з’ясую".

Як допомагати військовому в побуті?

Якщо видно, що людині важко, варто обережно запропонувати допомогу, не торкаючись її без дозволу. Фізичний контакт може викликати різні реакції. Тому спочатку слід запитати: "Чи можу я вам допомогти?" Якщо у відповідь чуємо "Ні", можна повторити пропозицію ще раз, адже перша відмова може бути через сором’язливість. 

Але якщо людина вдруге відмовляється, не потрібно наполягати – це може сприйматися як жалість.

Як поводитися в громадському транспорті та на вулиці?

Якщо у транспорті чи просто на вулиці ви бачите військового з пораненням або ампутацією, не можна удавати, що його не існує. Якщо є бажання, можна подякувати за службу, сказати кілька теплих слів.

Читайте також: Капеланство і труднощі військових: чому важливо підтримувати захисників.

Психологічний стан військових

Як капелан, я часто стикаюся з тим, що найбільший відчай у військових не через війну, а через ситуацію в країні. Вони питають: "За що я воюю?", "Чому повертаючись пораненим, не отримую підтримки?", "Чому стільки корупції?". Найважче чути від військового: "Я не знаю, за що я воюю, я не хочу більше воювати".

Коли військовий після поранення повертається на фронт, а в нього всередині – повна демотивація, це небезпечний стан. Іноді за одну розмову його не змінити. Це наслідок втоми, реальності, яку ми тут не знаємо.

Окремо варто говорити про сім’ю. Один із найболючіших ударів – коли дружина не витримує і йде. Багато хто не повертається з-за кордону, деякі жінки залишають чоловіків і будують нові стосунки. Це одне з найтяжчих переживань після втрати побратимів.

Повернення до мирного життя

Після поранення знайти роботу буває дуже складно. Далеко не всі роботодавці готові брати військових із проблемами зі здоров’ям. А більшість із них мають контузії чи інші ускладнення. Але, якщо людина розуміє, для чого вона живе після війни, у неї є мета – це рятує.

Найкраща допомога – це підтримка. Робота допомагає уникнути депресії та алкоголізму, але найбільш ефективною є підтримка побратимів. Саме тому важливо, щоб військові об’єднувалися у ветеранські спільноти, відвідували хаби, знаходили коло однодумців.

Як рідним підготуватися до повернення військового?

Це повернення іншої людини. Не поганої, не травмованої – просто іншої. Війна змінює.

Тому дружині, мамі чи будь-кому з близьких варто дізнаватися, як правильно комунікувати. Зараз є безліч безкоштовних ресурсів, порад від психологів, тренінгів. 

Головне – підтримка, опора і розуміння, що адаптація після війни потребує часу.

Джерело

Про автора: Наталія Бровченко, капелан-госпітальєр, психологиня

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.