Капелан — це світло там, де темрява: про тих, хто тримає не зброю, а дух

Кожного дня я намагаюся бути корисним нашим воїнам і захисникам. Корисним усім, чим можу допомогти.

Капелан на війні — це не просто священник у формі. Це людина, яка стоїть поруч із військовим у найважчі моменти життя — там, де страх, біль, втрати й невизначеність стають щоденною реальністю.

Капелан потрібний на війні насамперед для підтримки духу. Бо навіть найсильніший боєць іноді потребує слова надії, щирої розмови чи просто мовчазної присутності поруч. Він допомагає не втратити віру — в Бога, у себе, у побратимів і в те, заради чого ведеться боротьба.

Капелан є тим, хто вислухає без осуду. До нього можна прийти з тим, що болить найбільше: страхом смерті, провиною, втомою, пережитими втратами. Іноді достатньо лише того, що тебе почули.

Він також поруч у найважливіші духовні моменти: молитва перед боєм, благословення, сповідь, підтримка після втрат. У хвилини, коли здається, що сил більше немає, саме капелан допомагає знайти внутрішню опору.

фото: Микола Гопайнич

Крім того, капелан підтримує родини військових, допомагає пережити втрати, бути поруч у горі й не залишати людину наодинці з болем.

На війні важливо не лише вижити фізично, а й зберегти душу. І саме капелан допомагає людині залишитися людиною серед жорстокості війни.

Капелан — це світло там, де темрява. Це віра там, де є сумніви. Це надія там, де здається, що її вже немає.

Про автора: Микола Гопайнич, секретар Білоцерківської єпархії ПЦУ, капелан, священник.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.