З-під обстрілів до нового життя: як переселенці знайшли прихисток у Білій Церкві

Журналістка Еспресо: Біла Церква поспілкувалася з переселенцями Тетяною та Микитою, які після втечі від війни знайшли прихисток у місті та будують нове життя з нуля.

Повномасштабне вторгнення Росії змусило мільйони українців терміново залишати свої домівки. Частина населених пунктів опинилася в окупації вже у перші години, інші - зазнали безперервних обстрілів. Серед тих, хто пережив ці події, - Тетяна з Херсонщини та Микита з Донеччини, які нині будують нове життя у Білій Церкві.

Нова Каховка, де жила Тетяна з дітьми, була захоплена російськими військами вже в перші години вторгнення. У місті швидко запровадили обмеження, а пересування стало небезпечним. Родина залишалася там до травня 2022 року, поки не наважилася на виїзд через численні блокпости.

"Такий був момент, я з доньками просто пішла на ринок купити корм крисі, і ми побачили дуже велику машину з зеленими чоловічками. Їх просто дуже багато посипалося, і я заховалася з дітьми у дворі. І це був такий момент, що це мої дівчатка, мені треба їх рятувати, тому ми прийняли рішення, що ми виїжджаємо", - розповідає Тетяна.

фото: Еспресо: Біла Церква

Виїзд з окупованої території виявився складним і небезпечним. Люди годинами чекали на можливість перетнути блокпости, а дорога займала кілька діб. Частину часу доводилося проводити просто неба або шукати тимчасовий прихисток у незнайомих людей.

Зокрема, на одному з відрізків шляху родина змушена була ночувати у полі поблизу Василівки. Через загрозу обстрілів уночі вони виїжджали до найближчого села, де місцеві мешканці допомагали переселенцям.

"Дві доби ми стояли на Василівці в полі. Ми там планували і ночувати, але ті, хто вже стояли ці машини, сказали, що тут прострілюють по ночах. Тому на ніч ми виїжджали в найближче село, нас там приютила жіночка. І це був перший раз, 29 травня, коли ми побачили зоряне небо", - згадує жінка.

Іншу історію вимушеного переїзду пережив Микита з Красногорівки на Донеччині. Його рідне місто тривалий час перебувало під обстрілами, а згодом опинилося в окупації. Родина залишалася там до останнього, однак інтенсивні бойові дії змусили терміново евакуюватися.

Вони виїхали до Покровська, звідки залізницею дісталися Білої Церкви. За словами хлопця, рішення довелося ухвалювати швидко - часу на збори майже не було.

"Це була, можна сказати, остання крапля. Ми сиділи до останнього, потім почало дуже сильно бомбити, і ми буквально за пару днів зібралися і виїхали", - каже Микита.

фото: Еспресо: Біла Церква

Після переїзду обидві родини почали облаштовуватися на новому місці. Часто переселенці стикаються з труднощами пошуку житла, адже орендодавці вимагають оплату наперед, що стає серйозним викликом для людей, які щойно залишили все позаду.

Крім того, на початку життя у новому місті багатьом доводиться покладатися на допомогу волонтерів, адже фінансові ресурси швидко вичерпуються під час евакуації.

"Дуже було складно орендувати житло, тому що, коли ти орендуєш, треба одразу за 3 місяці заплатити. А коли ти виїжджаєш з окупації, ти витрачаєш всі гроші просто на виїзд. І тоді я зверталася до волонтерів, тому що в мене навіть не було на картоплю, на хліб", - розповідає Тетяна.

фото: Еспресо: Біла Церква

Попри труднощі, переселенці поступово адаптуються до нового життя. Микита після евакуації завершив навчання дистанційно, а нині є студентом Білоцерківського національного аграрного університету та працює у кав’ярні.

Тетяна ж продовжує викладати онлайн і водночас знайшла спосіб допомагати іншим. Вона регулярно здає кров для військових та пацієнтів медичних закладів.

"Я все думала, як бути корисною нашим військовим, громаді. І винайшла для себе спосіб - це донація крові. І так з тих пір вже три роки, кожні два тижні я хожу, здаю кров або тромбоцити для онкоцентру чи фронту", - говорить вона.

фото: Еспресо: Біла Церква

Попри те, що Біла Церква стала для них новим домом, більшість переселенців не полишає мрій повернутися до рідних міст. Вони сподіваються на звільнення окупованих територій і відбудову зруйнованого житла.

"У нас там залишилось житло, і поки воно в окупації, але ціле, тому, звичайно, є плани повернутися в свої домівки", - зазначає жінка.

Сьогодні для одних Біла Церква стала тимчасовим прихистком, для інших - місцем, де почалося нове життя. Та всіх їх об’єднує спільна надія - на мир в Україні та повернення додому.

• Безкоштовна оренда засобів реабілітації: у Білій Церкві запрацював пункт прокату