"Тату, я тебе бачу, ти на хмаринці": воїн Михайло Кисіленко так і не відзначив власне 30-річчя

Любов до швидкості поєдналась із обов’язком допомагати. Та одного дня все обірвалось. Яким воїна згадує дружина та яку мрію сина вона виконала після його загибелі - читайте у матеріалі журналістів Еспресо: Біла Церква.

Добрим, світлим і простим був 29-річний білоцерківець Михайло Кисіленко. До повномасштабної війни він не служив у армії та працював комплектувальником на складі супермаркету. І хоча з перших днів вторгнення дуже хотів захищати родину, дружина відмовляла. Але в липні 2023 року Михайло отримав повістку і без вагань з’явився до військкомату. Його направили до навчального центру, де він опанував професію навідника. Згодом вирушив на додаткову підготовку до Польщі, а після повернення у складі 81 бригади на Сіверський напрямок фронту.

"Це були позиції поблизу орків, буквально в 100 м. Тобто вони навіть чули, що вони, ну, що вони там спілкуються. Це от були, мабуть, найскладніші часи, тому що він от місяцями міг бути там. І для того, щоб вийти на зв'язок, хотя б повідомити, що я живий, йому потрібно було 4 км в одну сторону, це вночі от начинає темніти, вони виходять, ну, взяти боєприпаси, їжу і вийти на зв'язок. І оце під обстрілами, дрон над тобою висить, і ти от біжиш для того, щоб хотя би просто вийти на зв'язок", - згадує дружина загиблого Галина.

фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Після пів року на фронті Михайло отримав осколкове поранення у грудну клітину. Та попри травму ще тиждень залишався на позиціях, бо не було змоги вийти. Це дало ускладнення. Після реабілітації воїн повернувся до служби, але працював вже на квадроциклі: підвозив боєприпаси, їжу, евакуйовував поранених. Михайло погодився на це, бо дуже любив швидкість і давно мріяв про власний мотоцикл. На чотириколісному білоцерківець виконав чимало важливих завдань. Але в листопаді 2024 року його життя обірвалося.

Читайте також: Біла Церква провела в останню путь 29-річного воїна Михайла Кисіленка (+ФОТО)

"Один квадроцикл в них згорів, їм дали інший, другий згорів. Тому що постійні обстріли, їм давали там якісь старі мотоцикли. Йому не було неважливо на чому їхати. Йому було важливо доставити хлопцям боєприпаси. Іноді навіть тачкою по 10 км везли туди забезпечення хлопцям. І от останній транспорт, який їм дали, це було багі. І вони їздили вночі, вони їздили без світла, просто по заученій траєкторії. І коли от він віз хлопців, вони наїхали на протитанкову міну. І це був останній його день", - розповіла жінка.

Спершу, каже Галина, вона не могла в це повірити. Та коли побратим написав, що впізнав Михайла одразу, сумнівів не залишилось. 29-річний захисник виріс без батька і намагався передати всю свою любов сину Максиму.  Тож пояснити, що тата більше немає - було найважчим. 

фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

"В нас син, йому навіть мама не потрібна, бо в нього є папа. Він отакий от папин синочок. Йому наскільки складно було, коли папу забрали. Ну от вони всі, вони всі дитячі майданчики міста, всі парки, весь район, Київ, тобто вони були всюди. Єдине, що вони не встигли зробити, це поїхати в аквапарк. І коли Міша вже загинув, я таки завезла його в аквапарк. Він був дуже щасливий, звісно, але хотів з папою", - додає Галина.

Поховання Михайла відбулося 19 листопада 2024 року. А вже наступного дня він мав би відзначити своє 30-річчя. Через деякий час після похорону Галина повела сина на кладовище й показала, де тепер спочиває його тато. Сказала, що він не сам - поруч багато таких самих героїв. Відтоді алея Слави стала для хлопчика місцем зустрічі з батьком.

фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

"Це була зима. Перші місяці, коли він загинув, то, ну, практично кожен день ходила по спочатку я брала каву йому, собі, приїжджала, спілкувалася з ним, розказувала, як у нас сином справи, як ми сумуємо за ним. Насправді тут от ніби в парк сходила на прогулянку, поспілкувалася з ним тихо, спокійно, на душі легше стає після цього. Максим тоже. Він не так часто він їздить сюда, але от після Нового року в нього було багато дома цукерок. Він каже: "Мама, в мене так багато цукерок, давай папі завеземо". Він їздить по бажанню, коли він сам цього захоче, він приїжджає, а потом каже: "Мама, а мені папа через портрет сказав, що мені все можна", - зі сльозами згадує дружина полеглого.

Посмертно військовий Михайло Кисіленко нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня та став почесним громадянином Білоцерківської громади. Ці відзнаки залишаться для Максима пам’яттю про відвагу тата, який тепер живе на хмаринці.