Сітки без рахунку, подяки без числа: історія "Білоцерківських кікімор", які плетуть перемогу

Про це повідомляє Еспресо: Біла Церква.

Починали кілька жінок — за власним бажанням і за покликом серця. Тепер — це цілий колектив. Благодійниці розповідають, працювали де приходилось, навіть в сирих підвалах. Але згодом голова ветеранів Чорнобиля пустив їх в приміщення організації. Розпочали жінки з костюмів для снайперів, звідси й походить їхня назва - "Білоцерківські кікімори".

"Ми тут живемо активним життям. У кожної з нас — свої інтереси. Ми всі квітникарки, любительки: обмінюємося квітами, вирощуємо їх, переносимо з одного городу на інші рослини, насіння, розсаду. Ми всім ділимося — це вже один колектив, своя атмосфера. Тут люди різного віку — є і старші, і молодь, яка нас стимулює. Якби атмосфера була не така, як зараз, то ніхто б сюди не приходив. А так — це вже частина нашого життя. А що нас стимулює? Перемога. Тому що ми розуміємо: це — захист. Коли хлопці надсилають фото, де машина вкрита нашою сіткою й вона зливається з рельєфом, її не видно — тоді розумієш, що це справжнє маскування", - розповідає волонтерка Ніна Гулик.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Волонтерки не рахують, скільки сіток сплели та скільки разів допомагали. Але на стінах — десятки подяк, грамот і навіть медалі. Серед присутніх місцеві, родини військових, і переселенці. Пані Валентина зі Слов'янська, переїхала до міста у 2022 році, її рідні повернулись додому, а вона залишилась тут - допомагати.

"У Слов’янську я вже цим займалася — допомагала різати, шукала, що можна використати. А коли переїхала, теж почала шукати. Жила спочатку на Молодіжній, тиждень, мабуть, ходила навколо — і знайшла. Якось увечері зайшла сюди, дівчата ще працювали до четвертої. Оксани не було, а вони кажуть: "Приходьте в понеділок". Ну, думаю: давайте, я різатиму. Думала — на місяць, на два, а вже третій рік тут. Ніна казала: "Якби була інша атмосфера, то, мабуть, я б не їздила з Вокзальної сюди". Я давно цим займаюсь і відчуваю, що це моє. Мені це потрібно", - зазначила волонтерка Валентина Чміль.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Плетуть як місцевим бригадам, так і всім іншим. Також співпрацюють з підприємцями, магазинами, посадовцями та іншими волонтерами. Тож про славетний колектив Білоцерківських кікімор у регіоні добре знають. 

"Я вважаю, що кожна людина у нас — особлива. Кожен витрачає свій час, свої кошти. У нас немає карток для збору — ми не збираємо гроші на рахунки. Кожен приносить свою частку сюди. Якщо потрібно придбати основу — ми складаємося і купуємо. Мотивує те, що є зворотний зв’язок. Коли хлопці дзвонять і кажуть, як ці сітки їх захищають, — з’являється ще більше бажання працювати й допомагати. Якщо хоч одна сітка збереже життя нашого військового — для нас це вже буде щастя", - пояснила волонтерка Оксана Вукович.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Окрім війни, цих жінок згуртувала ще й страшна хвороба - онкологія. Кажуть — робота тут для них як терапія. Вони часто жартують, подекуди - чорним гумором.

 "У нас є онкохворі дівчата, але ми на цьому не зациклюємося. Це — наше життя. Скажу про себе: для мене після онкології ця робота стала наче ковтком свіжого повітря. Мабуть, саме волонтерство мене й витягло. Ми просто не зосереджуємося на хворобі — живемо. Так, була онкологія, вилікували. Не треба на цьому зупинятися — треба просто жити. Жити кожен день. А якщо ти ще й знаєш, що можеш допомагати — це справжнє щастя.

 Якось хлопці з фронту дзвонили й розповіли: накрилися нашою сіткою, а потім перехопили розмову росіян. Ті казали: "Запустили дрона, знаємо, що вони там, а побачити не можемо". Ви знаєте, це — як бальзам на душу", — додала Оксана Вукович.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Ці прекрасні жінки - яскравий приклад незламності української нації. І хоч вони не мають звань, не носять форми, але їхня праця допомагає багатьом нашим військовим замаскуватись, захиститись, вижити і знищити російського окупанта. 

• Маскувальні сітки для ЗСУ: білоцерківські волонтери запрошують доєднатися до плетіння сіток