Родинна справа з душею: вишиванка як спадок поколінь

Про це повідомляє Еспресо: Біла Церква.

У Білій Церкві є місце, де такі вишиванки можна не лише придбати, а й узяти напрокат — невеличкий магазин у центрі міста, де оживає українська традиція. Його засновники — родина Міщенків, а дружина, пані Аліна, родом із Луганської області. Багато одягу та прикрас створено саме її руками.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

"Найпопулярніша техніка — це хрестик, але я ним не вишиваю, бо поки що, ну, не те щоб він мені не подобається, але він здається надто типовим. Насправді існує багато різних технік — починаючи з художньої гладі. Це коли ти просто наносиш малюнок у будь-якій формі: це можуть бути квіти, листочки — все, що завгодно. Є також рахункова гладь, лічильна гладь, виколювання, вирізування — їх справді безліч. Якщо їх поєднувати, можна створити абсолютно різну сорочку. Тим більше якщо змінювати кольори — можна вигадати безліч варіантів, і кожного разу виходитиме абсолютно нова сорочка", — розповідає майстриня та власниця магазину етнічного одягу Аліна Міщенко.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Жінка ділиться, у них є не лише ручна, а й машинна вишивка. Кожен шов, квітка на сорочці чи вінку має своє походження. Вони співпрацюють як з місцевими, так і з майстринями з Івано-Франківщини. До того ж родина створює не лише сорочки, а й сукні, пояси, декорації та віночки — усе, що потрібно для втілення образу. 

"Раніше, звісно, не було пластикових квітів. І мені стало цікаво, з чого ж тоді починали робити вінки. Я дійшла до того, що їх виготовляли з паперу, воску, ниток, а іноді навіть із тканини, з якої звертали квіточки. Так і почали створюватися такі вінки. У нас вони є на прокат: є зі знімними стрічками, є без них. І всі вони повністю зроблені або з паперу, або з таких от помпонів. У мене був віночок, який я створювала за фільмом 'І будуть люди'. Я зробила стоп-кадр із фільму й за ним виготовила віночок. Але його вже купили, і тепер він поїхав у Грецію", — поділилася жінка.

Багато років замість автентичної культури нам нав’язували так звану "шароварщину" — фальшивий образ українського, який вигадала російська імперія. Проте наші справжні традиції та історія передаються з покоління в покоління. За словами майстрині, раніше у кожного регіону була своя техніка, тому часто місцеві у своєму ареалі носили однакову вишивку. 

Фото: із загальнодоступних джерел

"Таку історію мені розповідав колекціонер, коли ми були в нього в гостях. Дуже заможна пані захотіла мати сорочку з іншого регіону. Вона її придбала, бо мала на це кошти. І поки була на недільній службі в церкві, хтось витягнув вікно в її хаті, заліз усередину, нічого не зіпсував і не вкрав, просто перемалював сорочку вручну — і поставив вікно назад. Уже за кілька тижнів усе село ходило в таких самих сорочках, як у неї.

Традиційна українська сорочка загалом складається всього з дев’яти клаптиків тканини. Тобто лише дев’ять шматочків перетворюються на повноцінну річ. Це традиційний український крій — з ласткою, з уставкою.

Чому так робили раніше? Бо, звісно, не було швейних машин — усе зшивалося вручну. І завдяки цьому клаптику тканини можна було зробити рухомий рукав. Також таку тканину було легко випороти й замінити, адже найчастіше зношувалися манжети, горловина та саме цей клаптик", — пояснила майстриня Аліна Міщенко.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Вишиванка сьогодні: не лише для свят, а для душі

Увесь крам тут проходить через руки цієї родини. Жінка — майстриня, чоловік допомагає із закупівлею матеріалів та організаційними справами. Разом вони перетворили любов до української культури на справу життя.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

 "У нас, на Київщині та в центральних регіонах України, це все дуже мало збереглося. Натомість на заході України більше приватних колекцій, більше людей зберігають це вдома. Там і ставлення до вишивки зовсім інше — більш серйозне. Вони носять вишиванки не тільки на Великдень чи Різдво, як ми. Вони вдягають їх просто тому, що хочуть. Я б хотів, щоб і в нас було так само. Але, на жаль, поки що ми тільки рухаємось у цьому напрямку.

Люди поступово починають розуміти, що є не лише два-три свята на рік, коли можна одягнути вишиванку. Її можна носити під настрій. Це не обов’язково має бути біла класична сорочка — її зараз можна вдягати і з джинсами, і з шортами. Будь ласка. Головне — щоб це було українське. Бо нині ринок заполонили товари китайського й турецького виробництва. Ми — категорично проти цього. Ми підтримуємо лише українське: працюємо з українськими виробниками, з приватними українськими майстрами і намагаємося виготовляти вже власні речі", — зазначив власник магазину етнічного одягу Євгеній Міщенко.

Прародителями вишивки вважаються ще скіфи. На сьогодні відомо приблизно 250 видів вишивальних швів, що базуються на 20 техніках. Тож нині цей традиційний одяг є невідємним елементом ідентифікації нас як народу. 

•  День вишиванки: свято національної єдності та культурної спадщини.
• До Всесвітнього дня вишиванки: історія майстрині з Білоцерківщини Ольги Стахов’як.