
Історичне минуле театрального життя Білої Церкви: що змінилось
Театр – це завжди магія. Але за кожною виставою стоїть багаторічна історія, зміни, виклики та досягнення
Про те, як театр пройшов свій шлях від першої вистави до статусу одного з провідних обласних театрів України, розкажуть журналісти телеканалу Еспресо: Біла Церква.
Місцевий історик Сергій Бурлака розповідає, театр у місті почав розвиватись у 1917-1921 роки, ініціаторами виступала місцева просвіта. Важливу роль у цьому процесі відіграв Лесь Курбас. У липні 1920 року він зі своєю трупою вперше зіграли тут спектакль українською.
Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква
"Він постійно особисто проводив заняття й залучав провідних акторів до занять із розвитку театральної майстерності. Багато уваги приділяв міміці — щоб за допомогою відповідної міміки передавати людські емоції. Значну увагу віддавав також жестам. Крім того, він розвивав теми риторики, декламації, гімнастики тощо. Тобто крок за кроком ішов до побудови свого нового театру.
Приміщення Купецьких зібрань, у якому діяв театр, було зведене на початку XX століття. Театр тут працював на правах оренди. Часто вистави давали просто неба — в саду, який сьогодні є парком імені Шевченка. На початку 1920-х років мешканці були дуже бідними. Грошові знаки часто змінювались, тож за спектаклі іноді розраховувалися курячими яйцями, маком, цибулею, картоплею. Так і виживали актори", — розповів Сергій Бурлака.
Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква
У 1935 році театр отримав приміщення у клубі будівельників, яке розташовувалося на торговій площі біля сучасного БТІ. Вже у 1937 році - йому було присвоєно ім’я Панаса Саксаганського – за згодою самого корифея української сцени. Під час Другої світової війни майже всі актори театру пішли на фронт. Проте деякі залишились і продовжували грати під час окупації міста німцями. Останні полюбляли відвідувати заклад, для них це було розвагою. Про цей період Сергій Бурлака навіть написав книгу.
"У 1941 році театр починає реальну роботу — вже буквально за кілька місяців після окупації. Він отримує назву Український народний драматичний театр імені Тараса Шевченка. Згодом, у 1942 році, його перейменовують на музично-драматичний театр. Це теж було зроблено не випадково. Розумієте, для німецького гарнізону драматичні вистави, які на початковому етапі ставив український театр, мали меншу цінність, були менш важливими. Вони прагнули, щоб у репертуарі було більше розважальних вистав.
Вже в евакуації секретар парткому Одеського театру Іванова сказала такі слова: "Коли ми повернемося, ми вимиємо кров'ю цих колаборантів, які залишилися і працювали з німцями, дахи наших театрів". Так чи інакше, ці погрози доходили до акторів, і вони розуміли, що на них чекає. Тому частина акторів від’їхала разом із німцями на Захід", — пояснив історик.
Чим унікальний театр імені Панаса Саксаганського сьогодні?
У театрі є дві сцени: велика - вміщує 234 глядачі, а мала – 50. Також у закладі працює цех бутафорів, костюмерів, художників, є співаки та танцюристи. А в гримерках та костюмерних витає особлива атмосфера. В репертуарі багато відомих вистав "Французька вечеря", "Номер 13", "Украдене щастя" та інші.
"У нас однозначно зараз є елемент самоцензури, і він загострений більше, ніж зазвичай. Ми намагаємось нікого не образити, зокрема тих, хто приходить до нас у зал. Сьогодні дуже багато тем є болючими. Якщо це комедія — жарти часто бувають дошкульними. У мирний, спокійний, ситий час, можливо, будь-який жарт міг мати право на існування. Але нині ми ставимось до цього значно прискіпливіше. Усі жарти, які можуть образити людину, що пройшла війну, постраждала або втратила близьких — ми однозначно прибираємо", — зауважив художній керівник, директор театру імені Панаса Саксаганського Тарас Мазур.
Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква
Як стверджує директор закладу нині вони намагаються інтерпретувати відомі вистави на сучасний лад, зокрема додають хореографію, жарти тощо. Також вже 11 квітня, вони відкривають малу сцену яка не працювала довгий період, п'єсою "Аліса 30+".
Читайте також: Новий погляд на виставу "Аліса 30+": чим унікальна мала сцена театру ім. П. Саксаганського?
До того ж у режисера ще багато ідей як розвивати театр, наприклад в планах показувати вистави просто неба у дворику.
Фото: Еспресо: Біла Церква
"Ця дорога стає, так би мовити, основною темою наших вистав на цьому майданчику, де автобус виконуватиме роль головної декорації. Ми зараз думаємо, де розмістити глядачів, як саме вони сидітимуть. Можливо, це буде не традиційна зала, а групи людей у різних куточках — тут, там і далі. Ми плануємо залучити все, що є на локації: ворота, дорогу, і навіть пагорби за автобусом — там теж відбуватиметься дія. І найголовніша "фішка" — це те, що в будь-якій виставі, яку ми гратимемо тут, глядачі братимуть активну і безпосередню участь у дійстві", — поділився Тарас Мазур.
Фото: Еспресо: Біла Церква
Сьогодні трупу театру імені Панаса Саксаганського складають актори на рахунку яких безліч відомих серіалів та фільмів. Тут працюють навіть заслужені артисти України, які грають — драми, мюзикли, вистави для дітей та комедії які стирають кордони з глядачами.
Історії легендарних акторів театру імені Панаса Саксаганського
- "Творча професія потребує постійного пошуку": чим живе Всеволод Шекіта, який провів 20 років на сцені місцевого театру?
- 1000 життів на сцені: історія акторки, яка грає в театрі ім. Саксаганського вже 30 років.
- Євген Тодоракін: півстоліття на сцені театру та життя, віддане мистецтву.
- Надія Моцна: легенда театру і заслужена артистка України.
- Актуальне
- Важливе