Богдан Рудківський: молодий герой, який зупиняв ворога в перший день вторгнення

Про це стало відомо з платформи пам'яті "Меморіал".

У перший день повномасштабної війни він став на захист України й загинув, стримуючи наступ ворога. Смертельні поранення отримав внаслідок артилерійського обстрілу з боку російських окупантів.

Богдан Рудківський народився в місті Біла Церква Київської області. З дитинства захоплювався баскетболом — почав тренуватись у п’ятому класі, а згодом навчався у спортивному класі школи №18. Середню освіту здобув у Київському обласному ліцеї фізичної культури та спорту, після чого вступив до Білоцерківського аграрного університету. У вільний час продовжував грати у баскетбол.

Фото: зі сторінки у Facebook Oksana Levkova

З 2019 року Богдан служив у Збройних Силах України. Обіймав посаду механіка-водія у 1129-му зенітному ракетному Білоцерківському полку імені генерал-хорунжого Миколи Капустянського. У день повномасштабного вторгнення захисник перебував на навчаннях із підрозділом у Херсонській області.

За відвагу й вірність присязі Богдан Рудківський нагороджений медаллю "Учасника бойових дій" та орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

"Це був найкращий син. Добрий, чесний, порядний. Займався баскетболом з 5 класу. Де б він не був, з ним завжди був баскетбольний м’яч. Допомагав своїм друзям, був для них порадником і підтримкою. Поважав старших людей. Дуже любив тварин і вони відповідали взаємністю", – згадує мама Людмила Степанівна.

Поховали захисника в селі Раденськ Херсонської області. Посмертно йому надали звання "Почесний громадянин міста Біла Церква".

У Богдана залишилися батьки — Людмила Степанівна та Леонід Казимирович.

Спогади матері про Богдана Рудківського

На своїй сторінці у Facebook голова правління ВГО "Не будь байдужим!" Оксана Левкова поділилася емоційною розповіддю матері Богдана, яка втратила сина у перший день повномасштабного вторгнення:

"Він повоював кілька годин 24-го лютого і зразу загинув. Поховали його на окупованій території, тому на могилу я не ходжу, – розповідає мені Людмила Рудківська з Білої Церкви, яка втратила сина під час повномасштабного вторгнення однією з найперших. – Не знаю, чи жива та жінка, яка його шукала по полях і на свій страх і ризик ховала. Таких чуйних патріотів росіяни часто беруть на підвал. З нею нема зв’язку".

Фото: зі сторінки у Facebook Oksana Levkova

За відомим білоцерківським баскетболістом, якому навіки 28 і на рахунку якого — сотні перемог у спортивних змаганнях в Україні, сумують не лише дівчата. Його згадують самотні бабусі-сусідки, яким Богдан допомагав, попри зайнятість спортом.

"Носив сумки зі смаколиками, ремонтував квартири і забавляв веселими історіями", – згадує п. Людмила.

І молодь, і люди поважного віку досі дивуються: як у хлопцеві поєднувалася виняткова емпатія до ближнього і вміння "добити" суперника на полі?

Як і десятки інших бійців білоцерківської зенітно-ракетної бригади, Богдан у 2021 році служив на Херсонщині, охороняв кордон з анексованим Кримом.

"Херсонщина йому дуже подобалася: залитий сонцем край, фрукти, овочі, море, – каже його мама. – Натякав, що хотів би повністю там оселитися"…

Фото: зі сторінки у Facebook Oksana Levkova

24 лютого в ту бойову машину, яку він вів, влучив російський снаряд.

"Тоді загинуло троє хлопців: мій Богдан від уламку, а ще двоє – просто згоріли", – зітхає.

Побратим відтягнув Богдана далеко в посадку, тому його потім місцеві, які взялися ховати українських загиблих, шукали аж до 7 березня. Місцевий священник відспівав усіх трьох.

"В один ряд їх там, у селі Раденськ коло Олешок, і поховали, – каже жінка. – За упокій всіх трьох я і молюся. Бо один, що з Полтавщини – круглий сирота, а мама другого живе на Луганщині, і зв’язку з нею нема"…

Фото: зі сторінки у Facebook Oksana Levkova

У тій згорілій бойовій машині згорів і баскетбольний м’яч — вічний талісман Богдана. Там, на Херсонщині, він і залишився — у землі, яку полюбив і де мріяв жити.

"Богдан обіцяв мені купити червоне авто, але не судилося. Червоний одяг дозволити собі носити не можу. Мені всі ці три роки комфортніше в чорному", – каже мати.

• Сергій Шпак: воїн з Рокитнянщини, який поліг за Україну