День Соборності України нагадує нам про важливість єдності нації навіть у найскладніші періоди історії. Про значення цього дня для громадян та як уроки історії впливають на збереження єдності розповів історик та кандидат філософських наук Олександр Полтавцев
- Що означає День Соборності України для нашої держави?
- День Соборності України - це одна з важливих пам'ятних дат нашої сучасної держави, тому що історично так склалося, що певний час, починаючи з кінця XV століття, наші землі опинилися у складі двох потужних імперій. І, в принципі, це зовсім не було очевидним, що буде одна українська нація сформована. Адже могло б статися так, що на західноукраїнських землях могла існувати одна нація, а на Наддніпрянщині - інша. Але сталося так, що все-таки українці, які проживали на західноукраїнських землях, і українці, які проживали на Наддніпрянщині, з часом усвідомили себе українцями як єдиний народ, єдину націю. Тому це важливо пам'ятати.
- Як це допомагає зрозуміти нашу національну свідомість?
- Саме це і допомагає усвідомити, що ми - єдиний народ: як українці, які проживали на західноукраїнських землях, так і українці Наддніпрянщини. Вони визнали себе як єдиний народ, який має право на свою державу, на своє національне самовираження. І ми повинні про це пам'ятати.
- Під час повномасштабної війни, на вашу думку, важливо знати і пам'ятати про такі історичні події?
- Безумовно, про це потрібно пам'ятати постійно, і не лише в умовах повномасштабної війни чи якихось там конфліктів. Це потрібно пам'ятати постійно, оскільки держава, яка існує, вона повинна мати обов'язково свої пам'ятні дати з історії. Тому що без історії нація існувати не може, тому обов'язково це потрібно знати.
- На вашу думку, серед дітей, наскільки важливо вивчення цих історичних фактів?
- Дитина з часом стає дорослою, тому обов'язково дитина повинна вивчати пам'ятні дати з історії, для того, щоб у дорослому віці усвідомлювати себе. Історична пам'ять вона так само важлива, як і особиста, адже кожен із нас не може існувати без пам'яті. Всі ми знаємо, хто ми, завдяки тому, що ми пам'ятаємо себе з дитинства. Так само ми повинні знати свою історичну й національну пам'ять. Це важливий процес ідентифікації, без цього нація існувати не може. Без нації не буде існувати держава.
- Тобто історія є все ж таки важливою складовою України?
- Безумовно, історія є важливою складовою української держави.
- Як ви оцінюєте вплив історичних подій 1919 року загалом?
- На початку XX століття українці так само боролися за свою незалежну державу, за національну державу, і ми сьогодні обов'язково повинні вивчати той досвід, тому що ми знаємо, що той досвід був не дуже вдалий. Оскільки тоді українська національна ідея та ідея національної державності зазнали поразки, і землі України стали частиною Радянського Союзу, а також інших держав - Польщі, Чехословаччини, Румунії тощо. І ми повинні вивчати цей досвід. Сьогодні в нас інші умови, інші обставини, але досі ми повинні вивчати, якщо хочемо зберегти свою національну державу.
- Чи могли б ви нагадати, які історичні події відбувалися саме в День Соборності? Що тоді відбувалося між українцями?
- День Соборності, 22 січня 1919 року. На той час в Києві була влада Директорії Української Народної Республіки, і тоді ж приїхала делегація Західноукраїнської Народної Республіки. Це було дві окремих держави проголошено: Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка. Але все-таки ці дві держави вирішили об'єднатися в єдину, тому що лідери усвідомлювали, що все-таки це єдиний народ. І в результаті, як раз от на Софіївській площі в Києві в цей день 1919 року було проголошено єдність українських земель. І сьогодні ми святкуємо цей день як День соборності України.
- Чи можемо ми провести паралель від давніх часів і до сьогодні? Взагалі, як люди все ж таки пам'ятають про цей день?
- Паралелі ми можемо провести, звісно, досить умовно, тому що сьогодні ми проживаємо в інших обставинах. Сьогодні значно інший рівень національної свідомості українців. На той час на початку XX століття, в своїй більшості рівень національної свідомості українців був значно нижчий, ніж сьогодні. Тому обставини інші. Але все-таки, як і тоді, сьогодні українці борються за свою незалежну державу, за можливість вільно жити і проявляти себе так, як самі українці це бачать, а не так, як хтось диктує. Це важливо.
- З вашої точки зору, питання єдності залишається актуальним зараз в Україні, чи ні?
- Питання єдності залишається актуальним, але значення цього питання не треба перевищувати, як на мене. Ми повинні зрозуміти, про яку єдність іде мова. Ми не повинні вести мову про єдність, абсолютно мається на увазі, що там повинна бути єдина церква, єдина культура і так далі. Оскільки українці в першу чергу - це політична нація, яка об'єднує різні народи, які проживають на території України. Тут вільно можуть проживати євреї, поляки, румуни, угорці і так далі. Самі ж українці мають можливість сповідувати різні релігії: греко-католицизм, православ'я, бути атеїстами тощо. І тому мова йде насамперед про політичну єдність, а політична єдність полягає в тому, що народ, який тут проживає, прагне зберегти свою незалежну державу. І в цьому питанні, як на мене, переважна більшість українців є єдиними. Звісно, що як і в будь-якій державі, серед будь-якого народу є елементи, які завжди стають на бік ворога і так далі - це об'єктивні факти. І вони завжди були і є в будь-якій державі. Але в своїй більшості, на мою думку, сьогодні українці єдині в питанні збереження національної держави. І тому це питання не настільки актуальне сьогодні, як можливо здається. Якби політики не розбурхували це питання, то воно б, взагалі не стояло, напевно.
- Враховуючи історичні події, чому ж все-таки люди досі не можуть відмовитися від російського, зокрема літератури або чогось іншого?
- Чому не можуть? Можуть відмовитися, якби було бажання в цьому, це по-перше. По-друге, російська культура є частиною світової культури. Тому дехто вивчає російську культуру. І, по-перше, вивчати, як на мене, можливо потрібно, але не обов'язково захоплюватися тощо. Тому що, коли ми вивчаємо, якщо, наприклад, Росія - наш ворог, то вивчати ворога потрібно з різних боків. Мова йде про те, щоб не поширювати, не пропагувати. Це вже інше питання.
- Тобто, навіть якщо історично є якась певна подія, то її варто знати, і навіть нашим дітям?
- Безумовно, і я вважаю, що в частині курсу для наших дітей всесвітньої історії повинна бути історія Росії, щоб ми розуміли, взагалі як відбувається становлення російської державності, на яких ідеях тощо. Тоді нам буде легше зрозуміти ворога, те, що ми сьогодні бачимо. Наприклад, принаймні з новин, - як воює російська армія і все, що відбувається в Російській імперії. Це ж все не з'явилося на порожньому місці. І для того, щоб зрозуміти, що відбувається в головах у тих людей, то інколи потрібно дослідити російську літературу тощо. Тому що, там можна знайти відповіді на те, що відбувається. І коли ми кажемо, наприклад, про те, що російська держава може скоро розпастися, наприклад. Або чому виникають питання, чому ж народ не повстає проти уряду російської влади, такої злочинної, яка зараз є, то відповідь на ці питання можна знайти, в тому числі, у класиків російської літератури.І для того, щоб зрозуміти взагалі ментальність російського народу. І тоді, коли ми будемо краще розуміти ворога, нам буде легше воювати і легше йти до перемоги.
- Підкажіть, будь ласка, яка все-ж таки ментальність більша? Вони по-рабському думають взагалі?
- Ну це потрібно окремо проводити ефір, щоб дати відповідь на це запитання. Коротко, ну так формувалась ментальність російська в умовах сильної авторитарної влади російської. Ще це починалось з часів там Московського царства. Коли значення життя для життя окремої людини, для влади це було ніщо.І, наприклад, якщо порівнювати те саме російське самодержавство з абсолютною монархією в Європі, то це все-одно різні, зовсім різні світи, так би мовити. Хоча абсолютна монархія вона передбачає абсолютну владу монарха у Франції, Людовик XIV мав абсолютну владу. Але все-таки ставлення короля, який мав абсолютну владу, до своїх підлеглих було зовсім іншим, ніж наприклад у російського царя до своїх підлеглих. Там є лише цар, всі інші його холопи, раби. Ніякої поваги. І ось на основі цього якраз і формується таке ставлення. І сьогодні ми це можемо цілком спостерігати, як, наприклад, люди самі, перебуваючи в злиднях, все-таки борються за якісь незрозумілі для них, принаймні, території, які вони будуть просто бачити там на якійсь карті, але при цьому самі помирати в злиднях, не маючи гідної освіти, гідної оплати праці, гідної медицини тощо.
- Пане Олександре, на вашу думку, у школах достатньо добре розказують про історію України загалом, щоб якось формувати все ж таки патріотичне населення?
- Ну, шкільну програму треба реформувати, на мою думку, в будь-якому випадку. І взагалі, ми повинні розуміти, що історія - це не лише інструмент пропаганди. Насамперед, історія - це все-таки наука. Безумовно, на кожному уроці з кожного предмету ми повинні виховувати особистість учня. Але, наприклад, ми розглядаємо, що математика - це наука, фізика - наука, а історія, як історія пропаганди, не повинна бути. Історія повинна об'єктивно досліджувати факти. Безумовно, на прикладі історичних подій з історії України ми повинні виховувати в тому числі і патріотизм. Але не забувати, що історія - це не наука, і не перетворювати історію як науку на інструмент пропаганди. І в цьому ключі необхідно все-таки, на мою думку, рухатись в реформах саме історичної освіти.
- Які уроки з історії ми маємо врахувати, щоб зберегти нашу незалежність та соборність?
- В першу чергу ми повинні мати на увазі, що наша доля в наших руках насамперед. Але в політиці, як я завжди розказував своїм учням і розказую, в політиці немає ніяких братів, сестер, в політиці немає друзів. В політиці є лише національні інтереси. І якщо, наприклад, національні інтереси наших союзників не будуть співпадати з нашими інтересами, то ніхто не буде нам допомагати. І тому ми маємо розраховувати лише на свої власні сили. Оцей урок ми повинні винести з історії. Тому кожен українець повинен бути на своєму місці і виконувати правильно, чесно свою роботу.
