Командир взводу який вів у бій: пам'яті морського піхотинця Максима Шовенка

Про це повідомляє Еспресо: Біла Церква.

Воїй був патріотом та дуже любив море, місто Олешки і мріяв про власну сім'ю. Молодший лейтенант Максим Шовенко з позивним Препер був родом з Херсонщини та захищав Україну з 2021 року. Як розповідає його мама, син спершу пройшов строкову службу в 72-й бригаді, а згодом підписав контракт. Втім потім служив уже у 140-му розвідувальному батальйоні морської піхоти. Повномасштабне вторгнення 26-річний хлопець зустрів у Луганській області і пройшов шлях від Новоайдара до Бахмута.

"Ми - сім'я військових. Що чоловік - майор у відставці, що я - матрос запасу. Так сталося, що наша дитина росла в такому середовищі. Коли його друзів забрали до армії і відправили в АТО (тоді ще так називалося), вони воювали. Він дуже рвався, тому що він дуже хотів воювати, дуже. І я так вважаю: коли захопили Крим, у нас родичі в росії, і сестра рідна. І вони подзвонили, і на задньому плані племінниця, і вона, пригадую, кричала: "Ура, Крим наш!" І коли Максим це почув, він розвернувся і сказав, що в нього родичів більше немає. Дуже патріотичний був хлопець. Він це сприйняв, знаєте, як його щось особисте", - зазначає мама воїна.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

Коли окупанти зайшли на Херсонщину, Максим благав батьків виїхати звідти. Проте, як ділиться жінка, це було непросто. Адже ніяких зелених коридорів не було, і вони ризикували власним життям. Втім, у квітні 2022 року їм все ж вдалося вирватися з окупації до Білої Церкви. Син, своєю чергою, піднімався по кар'єрних сходинках: отримав офіцерське звання та був призначений на посаду командира взводу у новостворену 37-му бригаду морської піхоти. Зокрема, вона брала участь у боях на Времівському виступі, і за згадками побратимів, він проявив себе як сміливий керівник.

"Командир взводу морської піхоти. Навчає свій підлеглий особовий склад. Навчає всьому - від самих елементарних речей і до тактики. Вміння виконувати тактичні завдання - цим Максим і займався. Моя дитина завжди знаходила час для спілкування. В деяких випадках він зі мною радився, в деяких - розповідав про свої досягнення, труднощі або пригоди. Якщо можна це назвати пригодами. Тільки в нього завжди була така фраза: "Тільки мамі не розказуй". Він дуже любив, поважав свою маму та беріг її психологічний стан. На сьогоднішній день деякі речі, навіть після такого часу - вже рік і 7 місяців минуло після загибелі, - деякі речі досі живуть у мені, як то кажуть…", - розповідає батько Максима.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

8 липня 2023 року біля селища Урожайне на Донеччині, керуючи штурмовою групою, офіцер Шовенко виконав важливе бойове завдання по захопленню взводного опорного пункту ворога. Але окупанти почали інтенсивний обстріл, і життя Максима та його побратимів вмить обірвалося. Як пригадує Алла, дізнавшись про його смерть, вона втратила свідомість.

"У нас довго не було діточок. Десять років ми чекали. У нас пізня дитина, єдина, якій ми віддали всю любов, всі свої знання. І в нас не лишилося нікого. Нікого. Взагалі нікого. Ні внуків, яким би ми могли передати щось і розповідати. Нікого немає. Про домівку я вже мовчу. Тому що, коли він узнав, що затопило Каховську ГЕС і наші Олешки повністю пішли під воду… Хлопці казали: "Чого ти так ненавидиш їх?" Він каже: "Як я їх можу любити? Вони лишили мене домівки, батьків, вони розлучили нас. Ну, я їх ненавиджу", - додає мати захисника. 

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

І хоча Олешки ще й досі перебувають під окупацією, громада прийняла рішення перейменувати вулицю, де жила родина, на честь Максима Шовенка. І це, за словами мами, для них знакова подія. Бо єдине, що залишається, - зберігати пам’ять про відважного сина.

Крім того, вона зізнається, що нікому не побажала б пережити таку втрату, адже ховати власну дитину — найстрашніше, що може статися. Вона розповідає, що минуло вже рік і сім місяців, розпочався восьмий, але усвідомлення того, що її дитини більше немає, досі не прийшло.

Також вони з батьком щодня приходять до нього на Алею Слави, щоб поговорити. 

"Ти ходиш на могилу, ти знаєш, що там твоя дитина. Голова це знає, а серце не сприймає. І спілкуєшся, приходиш спілкуєшся, розповідаєш, що сталося. Як пройшов день, плани які, що потрібно зробити", - підкреслює мати загиблого військового.

Фото: скриншот з відео Еспресо: Біла Церква

"Мене вже немає, але важливо, щоб ви всі були" - слова, викарбувані на пам'ятнику героя. Це рядки з пісні, яку він надіслав незадовго до своєї загибелі. Вони стали прощанням, але водночас і нагадуванням про тих, хто віддав життя за нашу свободу. І поки ми пам’ятаємо - Препер житиме з нами.

• У Білій Церкві провели в останню путь Сергія Максимчука (+ФОТО).