У театрі Саксаганського сезон завершать постановкою п'єси від режисера з Маріуполя Анатолія Левченка

Про це повідомляє Еспресо: Біла Церква.

Власне театр Саксаганського запросив митця поставити українську класичну комедію для фінального показу сезону. Анатолій запропонував несподіваний варіант - маловідому п’єсу Юрія Федьковича "Як козам роги виправляють", написану як жартівливу пародію на комедію Вільяма Шекспіра "Приборкання норовливої". 

За словами режисера, п'єса відкриває українську класику в новому світлі, розповідаючи старий анекдот сучасною мовою.

"П'єса за жанром називається "сміховина на одну дію". Вільно за Шекспіровою драмою. Це дуже вільно, чесно потрібно сказати, тому що він залишив тільки само зерно сюжету, що є така непокірна дівка Катря. І от п'єса називається "Як козам роги виправляють". І от цей Василь, головний персонаж, її виправляє, так би мовити, характер", - розповідає театральний режисер Анатолій Левченко.

фото: Еспресо: Біла Церква

Історія театрального режисера: 17 місяців життя в окупації, тортури та повернення до України

Після закінчення Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого у 1994 році, одним із перших театрів, який запропонував Анатолію Левченку роботу, став Маріупольський драмтеатр. Там він пропрацював до 2020 року і був останнім головним режисером театру.

фото: фейсбук-сторінка Анатолія Левченка

Про російський полон 

Після початку повномасштабного вторгнення Росії режисер опинився у ворожому полоні. Усього він провів 17 місяців в окупації, з яких майже 10 утримувався у в’язниці, а згодом - під підпискою про невиїзд з ДНР перебував на території Маріуполя. 

Його звинувачували у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, екстремізмі та підбурюванні до тероризму - зокрема, через вистави українською мовою та публікації у соцмережах.

"Забирали мене, заарештували за законами так званої ДНР, а потім вступили в дію закони Росії. Вони, як не дивно, трохи легші, ніж ДНРівські, але в ДНР була смертна кара. І спочатку мені це світило... У мене разом було три статті. Перша - роздування національної, релігійної ворожнечі. Це за виставу, якщо українська, то все - проти всіх інших національностей. Потім за якусь публікацію у фейсбуці мені впаяли екстремізм і потім додався вже такий традиційний для них вінігрєт - підбурення до тероризму", - розповідає Анатолій Левченко.

Звільнення чоловіка з полону було результатом заплутаної бюрократичної гри та його власної рішучості. Початкові звинувачення, висунуті проти нього, поступово розсипалися.

Перше обвинувачення в "розпалюванні ворожнечі", як виявилося, не мало під собою серйозних підстав, адже згідно з російським законодавством, перше подібне порушення карається лише адміністративно, а не кримінально.

фото: фейсбук-сторінка Анатолія Левченка

Щодо двох інших статей, що стосувалися "тероризму" та "екстремізму", ситуація була ще складнішою. Спочатку ці дві справи об'єднали в одну. Потім звинувачення у "тероризмі" взагалі зникло. Згодом, для розгляду справи по "екстремізму", виявилася необхідною санкція Генерального прокурора Росії.

Слідчі, усвідомивши, що чоловіка утримують під підпискою про невиїзд вже понад 4 місяці, що перевищувало встановлений законом термін, та повідомили йому про припинення дії підписки. 

На запитання, чи справа закрита, слідча пояснила, що справу треба вирішувати та й підписки про не виїзд у режисера вже не було. Тому вона дала йому неоднозначну пораду: "Я б вам порадила їхати", чим Анатолій негайно й скористався.

І лише через рік після повернення в Україну, коли до справи долучилася Українська Гельсінська група, Анатолій Левченко подав позов до Європейського суду з прав людини. ЄСПЛ зробив запит до ФСБ, і вже в лютому 2024 року надійшло офіційне підтвердження: у січні 2024 року справа була припинена "за відсутністю складу злочину".

Про життя після полону

Після повернення на підконтрольну територію України, а саме Кропивницького Анатолію довелося заново налагоджувати життя: відновлювати документи, оформлювати допомогу на сина з інвалідністю, шукати житло та роботу. 

Однак психологічні наслідки полону даються взнаки - посттравматичний стресовий розлад став серйозною перешкодою в адаптації. 

За словами режисера, навіть звичайна тиша викликає тривогу, адже в умовах війни саме тиша часто передувала обстрілам.

"Ну, наприклад, я не можу спати в тиші.  Я просинаюся. Чому? Не зразу зрозумів, мені медики пояснили. Тому що коли... в Маріуполі, в центрі Маріуполя, ми пережили всю цю бійню.  А якщо тиша, значить, хтось перезаряжається. І зараз будуть стріляти. І воно так і відбувається", - каже Анатолій.

У 2019 році в Маріуполі пан Левченко заснував перший недержавний театр Донеччини - "Terra Incognita" -  з латині "невідома, незнана земля".  Назва символізує як внутрішнє самопізнання, так і теперішню невизначеність переселенців, адже театр нині не має постійної "землі".

фото: фейсбук-сторінка Анатолія Левченка

"А зараз же другий зміст з'явився тому, що наш театр – невідома земля, ми не знаємо де. Так пишемо Маріуполь-Київ.  І то не зовсім правда, і те не зовсім правда", - розповідає режисер.

У квітні 2024 року розпочалося його відродження: вже відновлено 3 вистави, ще 2 - в роботі. Команда з 12 учасників, більшість із яких - маріупольці, репетирує у Києві завдяки грантовій підтримці.

• "Даринка, Гриць та нечиста сила": у театрі Саксаганського відбудеться прем'єра вистави