Фронт - він один. І він там, де стріляють. Де ноги відриває. Де земля тремтить. Де смерть дихає в обличчя

Власне, все інше - тил.

Не гірший, не кращий - просто тил.

Місце, де мають працювати, волонтерити та допомагати. Мовчки. Без понтів. Без марафонів самопіару.

До прикладу, їдеш ти у відрядження, або просто транзитом через мирне місто. Заїхав купити каву, а тобі: "Ми тут, знаєш, волонтеримо. Психологічно дуже важко. Ми ж не менше страждаємо…".

Та не потрібно цього казати. Це ж не звернення до комісії з Нобелівської премії. Я не суддя, кому важче. Я той, хто повертається туди, де запах смерті - не метафора, а фоновий шум.

І найбільше хочеться сказати:

Якщо волонтерство — важке, не розказуй про це тим, для кого воно — останній шанс вижити. Бо втомився не той, хто переслав 300 гривень. А той, хто їх зариває в землю, щоб ще день побути живим"

фото: фейсбук-сторінка Руслан Костюченко

Не прикрашай свою безпеку чужою кров’ю.

Не плутай тил із окопом.

Не змагайся в бою, якщо сам його не прожив.

Бо фронт - це не хештег.

Фронт - це те, після чого не кожен повертається.

А якщо повертається - вже не такий. І не для того, щоб слухати, як тобі "теж важко".

Джерело

Про автора: Руслан Костюченко, заступник командира 137 окремого батальйону ТРО

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.